Історія русів. Український переклад

Про украiнцiв (русiв) вiн каже: «Вiдомо по iсторiях, що цей народ був самостiйний i самодержавний iз найвiддаленiшоi давнини пiд управлiнням своiх князiв, досить славних великими своiми дiяннями та вiйнами. Та перше нашестя та спустошення татарське з ханом своiм Батием завело його в протекцiю литовську, а потiм у з’еднання з Польщею. Це з’еднання розрушили самi поляки нечуваним i тиранським своiм правлiнням, та свободу i вольнiсть народну вiдновило правосуддя Боже, подвигнувши народ до неймовiрноi хоробростi та мужностi» (с.

135–136).

Не можна оминути тут також ставлення автора «Історii русiв» до шляхетства (до речi, це виразно свiдчить, що твiр написав не шляхтич, ось ще одне заперечення гiпотези про авторство О. Безбородька, який був князем, i свiдчення на користь А. Худорби, який походив з дрiбноi старшини, i дворянство його рiд отримав пiд кiнець ХVІІІ столiття, коли «Історiя Русiв» уже була написана): «Те шляхетство, бувши завжди в перших чинах та посадах у Малоросii i в ii вiйськах, пiдводило пiд уряд ii численнi мiни своiми пiдступами, контрактами i частими зрадами, намисленими на користь Польщi, а народу дало випити найгiркiшу чашу зрадами i введеннями iх у пiдозру, недовiру i в найбiльш тиранськi за те муки, якi чинив над ним за недоглядом верховний уряд, адже в сiй замiшанинi, неладу i побоiщах у Малоросii, що були пiсля Хмельницького, вони-бо й були причиною; i хоч якi хованi були iхнi сiтки i пiдступи вiд народу, але вiн взнав винуватих, кiлькох знищив» (с.

120). Виходячи з цiеi засади, автор виступав проти І. Виговського, хоч уславлював вiрного соратника І. Виговського І. Богуна, – вiн, очевидно, не знав заходiв гетьмана звiльнити Украiну вiд нового ярма (Гадяцький трактат); про І. Мазепу також писав, що той був «поляк», хоч до його акцii союзу зi шведами ставився спiвчутливо. Цiкаво, що невисокоi думки автор i про запорожцiв І. Сiрка та І. Брюховецького, зате своi мiркування вкладав у вуста П. Дорошенка i розумiв, чому той увiйшов у союз iз турками.

Пiсля виходу «Історii русiв» у свiт на О. Бодянського почали чинити напади (скажемо, до речi, що в оригiналi твiр друкували лише раз; в украiнському перекладi Б. Давиденка i зi вступною статтею О. Оглоблина – книга вийшла 1956 року у Нью-Йорку i, нарештi, в перекладi І. Драча в Киевi, в 1991 роцi).