Історія русів. Український переклад

Вiн, коронований року 1434-го, найперше турбувався про збереження та утвердження постанов батька свого, за якими в князiвства руськi, роздiленi на воеводства i повiти, потвердив вибраних з тамошнiх князiвських та шляхетських родин воевод, каштелянiв, старост i суддiв з усiма iншими урядниками, порiвнюючи iх i все шляхетство, або лицарство руське, честю та вольнiстю з польськими чиновниками та шляхтою, i це наслiдникам своiм зберiгати присягою затвердив, а виданим року 1435-го, березня 7-го дня привiлеем своiм так узаконив: «Воеводства Руськi з лицарством i народом тутешнiм поставляемо i утверджуемо на тих правах, привiлеях i вольностях, якi iм од отця нашого поставленi i утвердженi при з’едноченню добровiльному Русi i Литви з державою Польською, i да не важить нiхто в оних воеводствах наших ничувати прав iх i привiлеiв в дiлах земських i лицарських, теж i в релiгiях отечеських наслiдуваних, добра воля i свобода да не от’емлеться нi насилуеться, i лицарство шляхетське руське з лицарством шляхетським польським i литовським, i тi народи зупельне з’едночаться, яко рiвний з рiвними i свобiдний з свобiдним i яко единоплемiннi суть i доброю волею еднiсть свою уфундували i укрiпили, визволившись од ярма татарського спiльною раттю руською i литовською перед Гедимiна, праотця нашого, i тепер в iменiях своiх i побитках да iмуть руснаки свободу i волю свою, не переслiдувану i не насилуему, i судяться в них од самих себе; а в суди земськi i градськi вибирають судей i урядникiв вiльними голосами за правами своiми i статутами, якi утверждаемо i заховуемо на вiчнi времена i за посесорiв наших о них ручаемося».

За сим привiлеем i за пактами об’еднання королi польськi Казимир Четвертий, брат Владиславiв, Ян-Альбрехг i Олександр, сини Казимировi, тi права присягали, при коронацiях потверджували, а iншi королi, що по них були, як-то Жизигмунти та iншi, привiлеями своiми iх поновлювали.

Король Владислав Ягеллон Другий, затвердивши розпорядження привiльнi внутрiшнi, взявся за справи зовнiшнi вiйськовi. Але в них настiльки був щасливим та вдатним, наскiльки мав у них i змiнливостей; i полiтика його, то бадьориста, то безтурботна, упала, зрештою, на голову його, запаморочену гордливим духовенством римським. Вiн року 1435-го через послiв своiх потвердив мир з турками, зупинивши давноминулi прикордоннi чвари та незгоди.