100 знаменитих людей України

Прибувши до Батия, князь виконав усi вимоги, запропонованi етикетом ханського двору, i за звичаем обiйшов iз подарунками всiх впливових осiб.

Визнання Ордою Данила як законного Галицько-Волинського князя було куплене ним цiною приниження. З iншого боку, ця поiздка пiдвищила авторитет Данила Романовича в очах захiдних сусiдiв. Нiхто бiльше не збирався зазiхати на його власнiсть.

Змiцнивши своi позицii на Заходi i Сходi, Данило Галицький почав старанно й енергiйно готуватися до звiльнення своiх земель вiд гнiту кочовикiв.

Із цiею метою вiн установив союзницькi вiдносини з недавнiми ворогами – польським князем i угорським королем, а також пiдписав мирний договiр iз Литовським князiвством. У пошуках союзникiв князь звернув свiй погляд не тiльки на захiд, але й на схiд. Прагнення молодшого брата Олександра Невського Андрiя Ярославовича позбутись ординського ярма не залишилося без уваги Данила Романовича. 1251 р. вiн уклав iз главою Володимиро-Суздальського князiвства вiйськовий союз, скрiплений шлюбом iхнiх дiтей.

Одночасно Данило вiдновив переговори з Римом. Аби домогтися вiд Папи вiйськовоi допомоги, галицький князь дозволив присутнiсть i дiяльнiсть на православних украiнських землях католицьких чернечих орденiв. Рiшучим кроком до зближення двох церков мала стати коронацiя його присланим iз Рима королiвським вiнцем. Розумiючи, що це спричинить гнiв ординського хана, Данило барився. Однак 1253 р. у Дорогочинi коронацiя все-таки вiдбулась. Але крiм королiвського титулу, нiяких вiдчутних результатiв вона не дала, тому Данило без тiнi сумнiву розiрвав домовленiсть iз Римом.

Залишившись без пiдтримки перед грiзним ворогом, князь-король продовжував змiцнювати старi та зводити новi мiста i фортецi, переважно на схiдних рубежах князiвства. Серед них насамперед варто згадати про заснування Львова (1256 p.), названого так на честь його сина Лева. Одночасно Данило переозброював вiйсько. Особливу увагу вiн придiляв важкооснащенiй кiннотi. За свiдченням лiтописця, Данило перейняв усе краще в iноземному озброеннi, у тому числi легкi й мiцнi китайськi лати зi шкiри бикiв, якi побачив у тих же монголiв.

Уся ця робота проводилася поспiхом, тому що татари щорiчними набiгами нагадували про себе.

Протягом 1252—1257 pp. битви з монголо-татарами були успiшними для Галицько-Волинського князiвства. Але коли на украiнськi землi прийшли новi загони кочiвникiв пiд керiвництвом досвiдченого полководця Бурундая, битися з ними сил уже не було.