100 знаменитих людей України

Але нi вигнанцем, нi емiгрантом Вiктюк себе нiколи не вважав i не вважае, говорячи про свiй вiд'iзд так: «Я просто виiхав. Мене нiхто не виганяв. Я ставив усе, що хотiв. Наприклад, “До побачення, хлопчики” Бориса Балтера чи Володiна “Фабричне дiвчисько”. Те, що я ставив, в Украiнi нiколи не ставилось, оскiльки вважалось антирадянщиною». Нинi Вiктюк не прагне повернутися на батькiвщину: «…Ступи я ногою на цю землю, виник би неймовiрний конфлiкт, i менi знову б довелося виiхати. Оскiльки, i я в цьому глибоко переконаний, був би неминучий конфлiкт мiж театром, що я б запропонував, i загальним театральним клiматом в Украiнi.

Тому я вiддаю перевагу позицii на вiдстанi. Я багато чого пережив i гадаю, що правильна позицiя – це громадянин свiту. Вона найкраща. Потрiбно сидiти у своему окопi та iнодi визирати звiдти».

Приiхавши до рiдного Львова зi своiм скандальним проектом «Давайте займемося сексом!», Вiктюк переконався, що в театральному життi рiдного мiста мало що змiнилося з радянських часiв.

Мiська влада заборонила показ його спектаклю i не скасувала рiшення навiть тодi, коли Вiктюк запропонував злегка змiнити назву, яка шокуе консервативну публiку. Пiзнiше режисер сказав про це: «Мене дивуе, що мене так радо приймають у всiх куточках свiту, i лише у Львовi, у моему рiдному мiстi, як у радянськi часи, так i тепер, мене не визнають».

Проте Вiктюк пообiцяв, що вiн обов'язково приiде до Львова знову i покаже глядачам i «Давайте займемося сексом!», й iншi своi роботи. Узагалi, в Украiнi вiн бувае дуже часто: з радiстю привозить своi спектаклi на батькiвщину.

«Я вважаю, що необхiдно пам'ятати про ту землю, звiдки ти вийшов, тому що в нiй – твоя сила. Цi речi дуже простi й дуже правдивi. І, напевно, щирi», – говорить режисер.

Невдачi, провали, тяжкi хвилини розчарування i невдоволеностi, поневiряння по театрах i БК – у життi Вiктюка всього цього було з верхом. Але були й друзi, однодумцi, а також непохитна вiра у свое покликання. Пiсля черговоi невдачi вiн знову шукав i знаходив вихiд.

Одна з найважливiших якостей характеру Вiктюка – те, що й у життевих перипетiях вiн залишаеться творчою особистiстю. Кожну ситуацiю режисер обiграе – начебто вигадуе i ставить своi маленькi спектаклi. Коли закрили театр у Калiнiнi i не допомогло заступництво А. Кончаловського й А. Тарковського, Вiктюк вiд iменi чиновника з мiнiстерства культури призначив себе головним режисером у Росiйському драматичному театрi Вiльнюса.