100 знаменитих людей України

Про цей дивний факт своеi бiографii режисер охоче розповiдае журналiстам: «Я вмiв дзвонити з автомата, коли кидаеш двi монетки по 15 копiйок i говориш скiльки захочеш. Знаючи прiзвище начальника з мiнiстерства культури, який завiдував Прибалтикою, я пiд його iм'ям телефонував у росiйськi театри Риги, Вiльнюса i Таллiнна. У Вiльнюсi не було головного режисера…».

Унiкальне чуття Вiктюка на лiтературу виявилося ще в шiстдесятi: працюючи в Калiнiнi, вiн розгледiв нiкому не вiдомого тодi О. В. Вампiлова i першим поставив його п'еси «Побачення в передмiстi» й «Качине полювання».

Почавши 1971 р. працювати у Вiльнюсi, Вiктюк знову ставить спектакль за Вампiловим «Минулого лiта в Чулимську», а також здiйснюе цiлий ряд постановок – «Марiя Стюарт» Ф. Шiллера, «Валентин i Валентина» М. Рощина, «Зустрiчi i прощання», «Продавець дощу» i багато iнших. Прийшов глядацький успiх, про режисера заговорили критики, але офiцiйне визнання його творчостi було важким. Спектакль «Уроки музики» за Л. С Петрушевською, поставлений Вiктюком 1978 р. у Студентському театрi МДУ, було заборонено. 1975 р., уже оселившись у Москвi, у Театрi iм. Моссовета вiн поставив «Вечiрне свiтло» О. Арбузова, 1977 p. – «Царське полювання» Л. Зорiна; у МХАТi – спектаклi «Чоловiк i дружина знiмуть кiмнату» М. Рощина (1976 р.), «Татуйована троянда» Т. Вiльямса (1982 p.).

Усi його постановки – i давнi, i зовсiм новi – це певне таiнство, дiйство, у якому важко провести межу мiж реальнiстю та iлюзiею. Кожен його спектакль – це вибух, феерверк, фонтан емоцiй.

Це виклик буденностi, яку так не любить Вiктюк. Недарма про режисера говорять, що «вiн – дитя парадоксiв, яке вмiе iз задоволенням шокувати публiку вибором i трактуванням п'ес». Над чим би Вiктюк не працював, вiн пiдкоряе все, що вiдбуваеться на сценi, своiй волi й логiцi, створюючи пiдвладну лише йому стихiю. Наймогутнiша енергетика, якою вiн заражае своiх акторiв, передаеться пiд час спектаклiв i глядачевi. Костюми й декорацii з найхимернiших дитячих снiв, речi-символи, красива – «то пряна, то нудотна, то пронизлива» – музика i, безумовно, повнокровна гра акторiв – усе це переносить глядача у свiт нестримноi фантазii, яка визнае тiльки закони мистецтва. У його спектаклях пластика, магiя безупинного руху стоять на першому мiсцi, вони виразнiшi, нiж слова. Вiктюк – це людина-жест! Його володiння формою разюче. «Важливо не що, а як», – говорить Майстер i кожним своiм спектаклем доводить це.