Василь Стус

Саме тодi до нього в руки потрапить поема Івана Франка «Мойсей», що стане черговим життевим потрясiнням – з ii настирним рефреном «вмирати на шляху», на порозi до обiцяного Краю, до якого не вступиш, але простуватимеш усе життя, не озираючись на жирнi м’яснi казани в землi Мiцраiм, домi неволi, простуватимеш, навiть не зрозумiлий, вiдкинутий i знехтуваний власним народом, боротьбi за волю якого (внутрiшню, духовну насамперед) присвятив усе свое життя. «Це прекрасна поема. Як i вся iсторiя з Мойсеем – прекрасна».

На такому грунтi визрiлi почуття починають звучати власними вiршами. Одразу украiнськими.

В 1954 роцi шiстнадцятирiчний Василь закiнчуе школу зi срiбною медаллю. Йшов на золоту, але в облвно не затвердили. За iронiею долi – саме через випускний твiр з лiтератури: комiсiя прискiпливо поставилась до його почерку i в одному мiсцi наче побачила «а» замiсть «о». Класна керiвниця вирiшила не сперечатись: срiбна медаль врештi-решт теж давала можливiсть вступити до вищого навчального закладу без iспитiв.

Геологорозвiдку Стус давно вже забув – вабило Слово.

До Киева, однак, проiздив марно. На факультетi журналiстики держунiверситету навiть документи не прийняли – надто вже юний вiк, не потрапляе в оголошенi правилами прийому рамки. Додому повернувся в розпачi.

Марiя вже рiк як вчилася на фiзико-математичному факультетi Сталiнського педагогiчного iнституту. Вступила туди, де був найменший конкурс, хоча з математикою в школi дружила не бiльше, нiж з iншими предметами.

Навiть гiрше – вчитель ставився до неi дуже упереджено, так що й успiхи сприймав недовiрливо: «То ти списала», – а це, звичайно, не заохочувало до навчання. (А доведеться ж i працювати разом з ним у школi – i справами переконувати, що гiдно посiдае це мiсце, всупереч тому, що вiн так мало в неi заклав.)

Їлинi Якiвнi запам’яталося, наче Марiя й запропонуе Василевi подати документи до педiнституту й сама його туди вiдведе. Та заперечуватиме: «Нi. Вiн сам пiшов. Вiн був смiливий хлопець.

Смiливiший вiд мене набагато». Принаймнi, щодо факультету вагань не було. Звичайно ж, фiлологiчний, звичайно ж, украiнське вiддiлення.

Марiя не афiшуватиме серед друзiв, що в iнститутi тепер вчиться ii брат. Але в цьому не було потреби – настiльки бо схожi вони були. Це добре видно на фотографiях рiзних рокiв, особливо на тих, де вони разом. Отже, ще до початку занять дiвчата ii повiдомлять: «Муся, мы твоего брата видели». Криеться, не зiзнаеться.