Василь Стус

«Видели-видели!» Такий вiдгомiн майже непомiтноi присутностi брата супроводжуватиме Марiю аж до державних екзаменiв, коли зовсiм незнайома викладачка з мовноi кафедри (а в кiнцi п’ятдесятих ще писали украiнський диктант) упевнено звернеться до неi «товаришко Стус». Звичайно, пiзнаватимуть ii i далi – коли обличчя Стусове стане вiдомим широкому загалу…

Як водиться, з п’ятдесяти двох першокурсникiв украiнського вiддiлення фiлфаку переважну бiльшiсть складали дiвчата. Хлопцiв було лише четверо: сам Стус, Анатолiй Лазоренко, Володимир Мiщенко, Борис Дорошенко.

Така вiдособленiсть та згуртованiсть на загальному жiночому тлi зумовила iхню дружбу на довгi роки, хоча, певна рiч, самим цим фактором вона б не протрималась.

Передбачалося, що навчання забере чотири роки. Але вже через рiк факультет буде реорганiзовано в iсторико-фiлологiчний, а термiн навчання стане п’ятирiчним, як в унiверситетi – завдяки багатьом доданим годинам з iсторii. Поглибленому викладанню iсторii Украiни та свiту Стус буде тiльки вдячний.

Як i в школi, вiн був тут наймолодшим – i так само, як у школi, в аудиторiях часто лунатиме: «Молодець, Стус!» Кожноi сесii на кожному екзаменi тягнув бiлета першим, i завжди мав «вiдмiнно». Для одногрупниць це стало своерiдним талiсманом – без нього й не починали. Вдосконалювався в нiмецькiй мовi, яку добре знав ще зi школи, читав поетiв у оригiналi. Самотужки вивчив латину, яку в педiнститутi не викладали.

На заняттях зi старослов’янськоi мови, iсторичноi та порiвняльноi граматики був загальновизнаним експертом – багато читав по темi самостiйно, вважаючи, що для професiйного володiння рiдним словом треба досконало знати його корiння, розумiти його життя. Але, як одностайно свiдчать колишнi однокурсники, нiколи не хизувався своiми знаннями нi перед ними, нi перед викладачами. Хiба що мав одне принципове правило: вiдповiдати завжди украiнською, хоча серед викладачiв траплялися й такi, що дуже погано ii розумiли.

Певним орiентиром в цьому для нього став викладач зарубiжноi лiтератури Тимофiй Трифонович Духовний, який домагався того, щоб читати своi лекцii украiнською мовою навiть на росiйському вiддiленнi. Це викликало напруженiсть, бо вiдверто суперечило тенденцii, яка в тi роки набувала все бiльшого поширення: обмежити украiнське слово резервацiею «хуторянства» та «шароварщини».