Василь Стус

А для Василя, випускника росiйськоi школи, на його лекцiях чи не вперше зазвучить рiдною мовою антична лiтература, лiтература европейського Ренесансу та Нового часу (а поза аудиторiею, пошепки й без свiдкiв – iмена ще не реабiлiтованих неокласикiв Зерова та Драй-Хмари), вiдкриеться усвiдомлення обрiiв свiтового культурного контексту, на який вiдважно рiвнялася украiнська лiтература в кращих своiх взiрцях вже з початку минулого столiття й особливо в двадцятi роки… аж доки чиясь владна воля штучно не припинила цей злiт.

Коли Тимофiй Трифонович оголосить про створення в iнститутi лiтературного гуртка-студii, всi четверо хлопцiв-першокурсникiв одразу запишуться до нього, вперше зiзнавшись таким чином один одному, що пробують писати. Втiм, якщо Мiщенко й Дорошенко виступали переважно зi своiми вiршами, а Лазоренко з театральними рецензiями, в Стусi лiтстудiйцi бачили скорiше майбутнього лiтературного критика, нiж поета – власнi речi на суд спiльноти виносив нечасто (багато хто й гадки не мав, що вiн теж пише вiршi), натомiсть виявляв здатнiсть до глибокого й тонкого аналiзу прочитаного.

Деякi рецензii друкувалися – на одну навiть вiдгукнеться Максим Рильський, напише Василевi листа, якого той показуватиме товаришам як своерiдну вiдзнаку.

Вечори проводив у бiблiотецi iменi Крупськоi – студiював лiтературу з украiнiстики, а також росiйську й зарубiжну. Імена дiячiв «розстрiляного вiдродження», iмена багатьох зарубiжних авторiв поза навчальною програмою й поза бiлим списком «прогресивноi лiтератури» однокурсники вперше чутимуть саме вiд нього.

Згодом Тимофiй Трифонович, користуючись своiми зв’язками (писав статтi до Украiнськоi радянськоi енциклопедii, листувався з ii головним редактором Миколою Бажаном – одне з перших iмен в iстеблiшментi офiцiйноi украiнськоi лiтератури), органiзуе для лiтстудiйцiв перепустки до ii спецхрону та до закритого фонду унiверситетськоi бiблiотеки. Для Василя вiдкриеться паморочливий свiт забороненоi лiтератури – живоi, талановитоi…

З бiблiотеки повертався додому пiзно, iнколи не без пригод.

Не раз доводилося проводжати додому п’яниць, на яких трапляв дорогою – не залишати ж у вуличнiй багнюцi? Цiею багнюкою в результатi ставав геть перемазаний його единий костюм, який треба було випрати й висушити до ранку. Мати звично лаялась, але розумiла, що це не востанне – такий уже вiн, Вася, всiх жалiе.

В гостиннiй батькiвськiй хатi побувають не лише однокурсники, але багато товаришiв з iнших курсiв, з лiтстудii.