Ліна Костенко

Але все це для поетеси лише привiд поговорити про iнше – про зiр, але не звичайний, а душевний: «Коли Ви навiть ослiплi, то Ви не те щоб ослiпли, / а так, – Ви просто не бачили деяких прикрих речей». І в фiналi – вражаючi рядки:

Але Ви таки вставали, хоч як було через силу,

сiдали косу чесати, немов iшли до вiнця.

Кивали пальцем онуцi i тихо ii просили:

– Подивися на мене у дзеркало. Цей гребiнь менi до лиця?[5 - Костенко Лiна. Веселий привид прабаби. URL: https://www.rulit.me/books/lina-kostenko-poeziya-read-410864-14.

Не на обличчя мала подивитися правнучка, а в дзеркало, нiби очима самоi прародительки, душевним ii поглядом 110-рiчного вiку. (І це ж – метафора всiеi працi поета, письменника, поводиря – то дивитися чужими очима, то iншим розкривати очi на те, що самi вони побачити не можуть. Внутрiшнiй погляд i водночас – вiддзеркалювання.)

Інша найважливiша «легенда Нашоi родини» – «Храми» про дiда Михайла. Основи його безсрiбницького iснування, планку його вимогливостi, зверненоi на себе, пiднято до бiблiйноi – без перебiльшення – висоти: «Вiн був святий.

Мiй дiд Михайло був храмостроiтель.

Возводив храми себто цiлий вiк.

Вiн був чернець, з дияволом воiтель,

печерник, боговгодний чоловiк.

Вiн був самiтник. Дуже був суворий.

Мiж Богом-чортом душу не двоiв.

І досi поминають у соборах:

храмостроiтель Михаiл[6 - Костенко Лiна. Неповторнiсть: Вiршi, поеми. К.: Молодь, 1980.

Дуже показовим е оце «душу не двоiв».Одразу ж пригадуеться Гриць iз «Марусi Чурай», роздвоена душа якого – одна з основних характеристик.

Грицько ж, вiн мiряв не тiею мiркою.

В життi шукав дорогу не пряму.

Вiн народився пiд такою зiркою,

що щось в душi двоiлося йому.

Вiд того кидавсь берега до того.

Любив достаток i любив пiснi.

Це як, скажiмо, вiрувати в бога

i продавати душу сатанi[7 - Костенко Лiна. Маруся Чурай: Іст. роман у вiршах. К.

Так, «вiд протилежного», двома дзеркальними опозицiями «пiснярка Маруся – грошолюб Гриць», «грошолюб Гриць – храмостроiтель дiд Михайло», Чурай перетворюеться майже на родичку Костенкiв, принаймнi – по духу.

Моральний камертон Михаiла (не архангела, а дiда) i внутрiшнiй погляд прабабусi (згадаемо, що в заголовку – «привид прабаби», тобто натяк на метафiзику) – найважливiша частина спадку, залишеного внучцi пращурами.