Ліна Костенко

Три сестри дуже полюбляли квiти, вирощували iх у саду, тому опис-представлення також стае схожим на казковий:

Немов чарiвнi декорацii —

жасмин, троянди i бузок.

Кузини маминi, три грацii,

як три принцеси iз казок.

Якi ж були вони вродливi,

три Лади-Либедi тодi!

І трiшки-трiшки вередливi,

i дуже-дуже молодi.

До них у гостi ми приходили,

вони жили через город.

О тихий сад мойого подиву,

де сливи звалися ренклод![17 - Костенко Лiна. Триста поезiй. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012.

С. 92.]

За словами Костенко, краса «трьох принцес» була дуже рiзною: «Одна епiчна красуня, важкувата i волоока, за деяку манiрнiсть ii в нас називали “Пуркуа". Друга — весела, жвава й дотепна, працювала на телефоннiй станцii. Третя — класичний тип Попелюшки, тиха i непомiтна, красуня, коли придивишся»[18 - Дзюба Іван, Костенко Лiна, Пахльовська Оксана. «Гармонiя крiзь тугу дисонансiв…». К.: Либiдь, 2016. С. 124.].

Була, щоправда, i четверта сестра, Сусанна. Про неi Лiна Василiвна згадувала рiдше i окремо вiд «трьох кузин», по-перше, тому що жила вона в Киевi i приiжджала до Ржищева тiльки влiтку, по-друге, бо загинула пiд час вiйни.

Але в дитинствi ця кузина теж справляла величезне враження на дiвчинку – адже Сусанна була художницею! Вона ставила в саду мольберт i писала акварелi – бузок, троянди: «Виходила вранцi в туманi — вся в бузковому мiж бузкiв. Я залягала в травi й чекала, коли вона з’явиться. Це називалося — побачити тiтку в туманi. У мене збереглася одна ii акварель»[19 - Там само. ].

Забiгаючи наперед. Шестирiчною Лiна з бабусею переiде жити до мами з татом до Киева. Але влiтку, на канiкули, вона часто навiдуватиметься до Ржищева. І ось поки мама говорила про щось iз сестрою, дев’ятирiчна Лiна брала з припiчка бiля печi й читала зовсiм вже дорослi книжки: «З того всього я мало тодi розумiла, хiба що вкрай здивувалася, чому Д’Аннунцiо подобалися жiнки з низьким лобом. А з Фройда нiяк не могла втямити, що таке “тотем” i “табу”»[20 - Там само.

].

Зупинимось i замислимося. Нас дивував факт, що п’ятирiчна дiвчинка читала Брема. А як вам те, що в дев’ять дитина читае Фройда i д’Аннунцiо?! Нехай навiть, що природно, мало що розумiла з прочитаного. Але щось найпростiше все ж розумiла. А якщо i не розумiла, то все одно – засвоювала, «записуючи» в пiдсвiдомостi, «на пiдкiрцi». Важливо розумiти, що це не казус, не курйоз, а дуже важливий факт для розумiння умов становлення особистостi Костенко.