Олег Блохін

Погляд його весь час мимоволi падав на сусiднiй майданчик, де хлопцi вже грали в футбол. Як же йому хотiлося замiсть усiх цих нудних ударiв i пасiв скорiше кинутися з головою в футбольну битву!

Нарештi Леонiдов зiбрав усiх хлопчакiв, включаючи Олега, в групу й одвiв iх на iнший майданчик, де було встановлено маленькi, схожi на хокейнi ворота. Подiливши групу на п’ятiрки, Олександр Васильович сказав: «Ну, бомбардири, показуйте, на що ви здатнi!» – й дав свисток.

Олег Володимирович признавався пiзнiше – якби вiн вiдчув хоч на мить, що за ним пильно спостерiгають, у нього, мабуть, нiчого б не вийшло. Та вiн про це навiть не замислювався – був м’яч, були ворота, i його п’ятiрка вийшла грати проти такоi ж команди бажаючих учитися «на футболiстiв».

Пiсля гри тренер подiлив кандидатiв на групи по трое-четверо. Вони мусили наввипередки пробiгти тридцять-сорок метрiв. Олександр Леонiдов пiзнiше розповiдав, що в цьому забiгу Блохiн легко – навiть занадто легко! – втiк од усiх своiх ровесникiв, хоча не вирiзнявся нi зростом, нi фiзичними даними i на вигляд здавався кволеньким сором’язливим хлопчиком. Одразу пiсля цього, без найменших вагань, Олександр Васильович подумки записав Олега до своеi групи – дуже вже пiдкупала його швидкiсть!

Пiсля забiгу почалося останне випробування – Леонiдов поставив хокейнi ворота на вiдстанi десяти метрiв i дав кожному десять спроб.

По закiнченнi контрольних випробувань щасливцiв, серед яких опинився й Олег, було вiддiлено вiд решти, й пiсля короткоi бесiди та напучувань iм пояснили, що iх прийнято до дитячоi спортивноi школи «Динамо», в групу Олександра Васильовича Леонiдова, й оголосили, по яких днях треба з’являтися на тренування.

За словами Володимира Блохiна, Леонiдов сказав йому тодi: «Тобi його назад не вiддам. Серйозно. У мене таких хлопцiв немае». Додому Олег повернувся, сяючи вiд щастя.