Книга Розчарування. 1977–1990

Для перевезення пасажирiв лiтак не пристосований, вантаж – лабораторне устаткування – не упакований i належним чином не закрiплений. Ось висновок i вiдповiдний рапорт про це.

Тут почалися та-а-акi крики й матюки!.. На дошкульний вислiв не поскупився жоден з членiв екiпажу. Проте Гайдамака твердив неухильно:

– Лiтак до польоту не готовий, i крапка.

Гризлися пару годин поспiль i втихомирилися, стомившись остаточно. Третя за добу рознарядка передбачала рейс до рiдного Киева. Цього разу устаткування завантажили й закрiпили як слiд.

– Ну що, товаришу борттехнiку, сподiваюся, цього разу у вас заперечень немае? – просичав крiзь зуби командир.

– Машина до польоту готова, – спокiйно пiдтвердив Гайдамака.

Злетiли. Коли набрали висоту й лягли на визначений курс, то всi мовчки покинули кабiну, залишивши борттехнiка i командира сам-на-сам.

– Ну, Леонiде Семеновичу, пиши за власним…

– Тобто?.. – здивувався вiн.

– Заяву на звiльнення за власним бажанням пиши, – проскреготав Володимир Михайлович.

 – Не хоче колектив з тобою працювати, розумiеш?

– Не розумiю.

– Та невже?!

– Моi дii були правильнi…

– Можливо! Справа в iншому: не бажають люди з тобою працювати!

– Чому?

– Не бажають, i все. Вважай, не спрацювалися.

– Але!..

– Ну, годi про це. Годi!..

Коли Леонiд виходив з кабiни пiлота, у вухах гупало, голова йшла обертом i, здавалося, ось-ось розiрветься. Вiн почав повiльно осiдати по стiнi та, щоб не впасти на пiдлогу, намацав вiдкидний стiлець, сiв, прийняв «позу кучера», заплющив очi й повiльно, але впевнено почав медитувати.

При цьому перед внутрiшнiм поглядом чомусь стояла зеленоока дiвчина, яка впевнено твердила, стискаючи порiзаний палець: «Усе змiниться. Іншi вже не лiтатимуть нiкуди, натомiсть ви лiтатимете й надалi. Все змiниться. Змiниться. Змiниться». Насилу вдалося вiдiгнати нав’язливий образ…

Леонiд знов розплющив очi хвилин через п’ятнадцять. Тепер усе минулося, i можна було мислити тверезо.

Що ж, заяву вiн напише, але з льотного загону не пiде однозначно – просто попросить перевести його на «Іл-76». До речi, минулого тижня пропонували мiсце бортiнженера, i вiн обiцяв подумати!.. Головне, на нову машину знову переучуватися треба, тодi це зупиняло.

Але ж не тепер – пiсля прохання Володимира Михайловича! Справдi, щось Леонiд засидiвся у товариствi людей, якi не люблять його всього лише через несхожiсть iз ними самими.