Книга Розчарування. 1977–1990

От тiльки не помiтив, як переiхав Амоса трактором, а потiм ще й сiножаткою додав… Казав потiм на слiдствi, що нiчка була темна, що лiва фара на тракторi не працювала, що вiн був украй вимотаний i робив усе, як то кажуть, «само собою як вийде».

А коли вже розвиднiлося й застигле тiло нарештi знайшли, усiм одразу стало очевидно: Амос сам винен – бо напився на роботi, прилiг на землю та й заснув собi!.. Справдi, якби не було визнано пияцтво загиблого, то трактористовi треба було пiсля суду в тюрму сiдати. А вiн молодий, у нього дружина така сама молода i дiточок четверо! Амос же мав тiльки Аглаю, таку саму лiтню, як i вiн.

І двох дорослих синiв, та ще й обидва вони холостякували. Щоправда, кожен зi своеi причини – i тим не менш…

Тим не менш вирiшити всiм колгоспом, що пристаркуватий дурень Амос Дунець налигався первачем i заснув просто посеред поля в розпал жнив, – так було найкраще, з якого боку не глянь. Тим паче вся Бакота знала, що цiлих пiвроку перед смертю вiн ходив селом немов сам не свiй.

Отож i доходився! Аглая проти колективного присуду не заперечувала. Гарась не заперечував також. А Назарко нi про що не знав i навiть не здогадувався: на той час iхнiй меншенький працював десь у мiстi, далеко вiд рiдноi домiвки. Але всi були упевненi: якби вiн дiзнався про обставини загибелi батька – то не заперечував би так само, як його мати i старший брат.

Отакi-от справи…

Утiм навiть з цiеi давньоi вже iсторii можна було зробити однозначний висновок: освiченiсть не йде на користь людинi за жодних обставин! От якби покiйний Амос не вмiв читати й писати, як його дружина, – можливо, i прожив би на цьому свiтi значно довше.

Бо тодi Назарко не написав би батьковi клятого листа, повiдомляючи про люту наглу смерть старого бойового товариша з Киева.

Та й самому Назарковi, якщо розiбратися, було би краще не пхати носа в отой медiнститут свiй, а жити в Бакотi разом з усiма, працювати собi спокiйно у колгоспi та й клопоту не знати. Бо через надмiрне правдолюбство та нездатнiсть терпiти несправедливiсть молодшенького синочка час вiд часу виганяли то з одного мiсця роботи, то з iншого.

Нiде вiн не мiг з начальством стосунки налагодити – що поробиш, таким був з дитинства!..

І ще…

Так, i ще оце кляте нетерпляче правдолюбство у Назарка виховали вiршi його обожнюваноi поетеси – Лесi Украiнки. Так, вiн знав напам’ять силу-силенну ii вiршiв, якi час вiд часу читав уголос. І все про боротьбу, все про пошуки правди!..