Книга Розчарування. 1977–1990

А якщо i траплялося щось нiжне – то все одно про важку долю й долання труднощiв.

«Отямся, спустися на землю! Не доведуть тебе нi до чого доброго тi ii слова», – намагалася переконати свого улюбленця Аглая. Проте Назарко лише смiявся у вiдповiдь i зневажливо махав рукою.

Отож i досмiявся, отож i домахався: врештi-решт вислали його з мiста, i тепер вiн працюе у них в Бакотi простим сiльським фельдшером. Нi, ну це ж треба! Хiба ж ото варто було сушити мiзки в iнститутi тому медичному, щоб насамкiнець повернутися туди, звiдки починав?! Сам Назарко вважав, що таки варто, Аглая ж дотримувалася протилежноi думки.

Одне добре: навiть тепер, коли ii Амоса давно вже на свiтi цьому не було, а Гарась зi своею Надiйкою в Канадi опинився, поруч iз старенькою матiр’ю залишився любий молодшенький синочок, котрий, до речi, завжди мiг прочитати який завгодно папiрець, якщо виникала така потреба. Так-так, поруч iз нею завжди знаходився хтось грамотний: чи то чоловiк, чи то сини, чи навiть невiсточка-одвентисточка.

Самiй же Аглаi нiяка освiта нiколи не була потрiбна. Без неi жити простiше й надiйнiше. І спокiйнiше.

Хiба що ось тепер…

– Ну от, я вас довiв. Тепер все, бувайте здоровi, як в колгоспi корови!

Почувши таке, в першу мить лiтня жiнка просто отетерiла. А коли зiбралася з думками, то вже i слiд малого бешкетника прохолов.

– Нiчого ти не знаеш нi про життя, нi про колгоспи, – скрушно зiтхнула вона. І, витягнувши далеко вперед праву руку iз судомно затисненою у почорнiлих зашкарублих пальцях повiсткою, Аглая переступила порiг ошатного триповерхового будиночка.

В усiй цiй незрозумiлiй ситуацii особливо лякало дивне сусiдство КДБ з мiлiцiею. Справдi, якщо всi вони зiбралися пiд одним дахом – тут бути бiдi! Ой бути, бути!..

Втiм, нiчого особливо жахливого всерединi будiвлi не сталося. Тут лiтня жiнка одразу ж наштовхнулася на канцелярський стiл, за яким сидiв черговий. З абсолютно байдужим, якимсь навiть закам’янiлим виразом обличчя вiн подивився на повiстку, потiм виписав на маленькому бланку якусь цидулку, пiсля чого рiвним безбарвним тоном пояснив Аглаi, на який поверх iй слiд пройти i який номер кабiнету вiдшукати.

Коли ж, ховаючи очi, вона пояснила, що не бачить жодних цифр на манюсiньких табличках над дверима, черговий пояснив:

– Зi сходiв звернеш праворуч, прямо по коридору, знов праворуч, третi дверi. Тепер усе зрозумiло?

– Еге ж, еге!.. – дрiбно киваючи, лiтня жiнка якнайшвидше почимчикувала до сходiв.