Книга Розчарування. 1977–1990

А за розпорядком у мене зараз обiд, отож вибачте.

– Та що ж у тебе за розпорядок такий?! – негайно завiвся Марат. – Я з тобою вже восьмий мiсяць лiтаю, але й досi нiяк не можу збагнути, що ти за людина така ненормальна?..

– Чому ж, нормальна собi людина… Ось поiм та й пiду собi в номер, почитаю iнструкцiю на…

Леонiд не доказав, оскiльки штурман зiскочив зi свого мiсця й iстерично заволав, пiдбiгши до нього:

– Третiй день ми тут сидимо!!! Третiй день весь екiпаж пiсля скасування рейсу збираеться разом i розмовляе по душам!!! І тiльки ти один снiдаеш, обiдаеш та вечеряеш за розкладом, дудлиш чайок вiдрами i все читаеш iнструкцii, читаеш, читаеш… І тобi це чомусь не набридае!!! Хлопче, та прокинься ж нарештi!!! Розкажи всьому нашому невеличкому колективу, що ж iз тобою не так?! Ти що, стукач?! Стукач, еге ж?!

– Марате, Марате!.

– Та не може людина так явно вiдриватися вiд колективу, якщо тiльки справдi не виконуе якогось завдання!.

Штурман нервово змахнув рукою – i величезний чайник Леонiда, повний свiжозавареного зеленого чаю № 125, полетiв на пiдлогу й розлетiвся на друзки, а ароматна рiдина розливалася по пiдлозi. До столика, за яким сидiв трохи ошелешений борттехнiк, пiдбiг радист Володя, вибачився, пiдхопив роздратованого Марата пiд лiкоть i повiв до загального столу. Було видно, що i вiн також через щось злий на Леонiда – от тiльки через що саме?.

Мiж тим засмучений Леонiд подумав, що тепер доведеться ще й чорний чай замовляти замiсть зеленого, якого в iдальнi нiколи не бувало у принципi. Та й чайника шкода: де тепер такий великий знайдеш, якщо в Ташкент iхнiй авiазагiн не лiтае?! Ех-х-х!.. Треба хоча б друзки попiдбирати, щоб мiсцевi працiвницi не лаялися, бо iм тiльки посваритися з ними не вистачало.

Однак щойно борттехнiк нахилився над пiдлогою, як мало не зiткнувся чолом iз зовсiм юною дiвчинкою, котра з’явилася невiдь-звiдки й також потяглася до фарфорових друзкiв, що вiд удару безладно розлетiлися навсiбiч уперемiш з розпареними чаiнками.

– Ой, обережнiше, бо можна порiзатися! – скрикнула вона, одночасно ухиляючись вiд зiткнення з чолом постояльця.

– Це ти обере… – спробував заперечити Леонiд. Проте цiеi митi дiвчина мимоволi скрикнула, i на вказiвному пальцi ii правоi руки зачервонiв невеличний кривавий порiз.