Книга Розчарування. 1977–1990

Виходить, вiн скрiзь i всюди, вiн не тiльки у Безмежному Свiтi, вiн – це i е Безмежний Свiт, живий, теплий, пульсуючий i… вiльний!.. Безкiнечно вiльний!..

І до чого ж добре було стояти отак на свiжому морозному повiтрi пiд усiяним мiрiадами зiрочок чорним небесним склепiнням i вiдчувати себе Нескiнченнiстю!.. Кращого подарунку на свiй день народження не вiдшукаеш, скiльки б не шукав!

Камера попереднього ув’язнення, Лук’янiвська в’язниця, Киiв, ранок 8 березня 1979 року

Огидно зарипiла заслiнка на залiзних дверях камери, вiдкрилося вiконце «годiвнички», звiдки пролунало:

– З сьогоднiшнiм святом вас не вiтаю, але за жрачкою пiдходь по одному!

– Громадянине начальнику, так у нас же ж тут самi лише мужики… – почав було веселим тоном писар[16 - Те саме, що й рiзник – кишеньковий злодiй, який розрiзае одяг або сумку жертви за допомогою монети з нагостреними краями або шматка леза.

– Заткни пельку.

Пiсля цього мешканцi камери почали один за одним мовчки пiдходити до дверей i передавати в «годiвничку» алюмiнiеву миску з кухликом, отримуючи назад порцiю пригорiлоi кашi, кавалок хлiбу й порцiю рiдини невизначеного кольору, яка мала символiзувати чай. Роздача снiданку тривала буденно, без жодних несподiванок, як раптом з-за дверей пролунало:

– Затриманий Бердник! А тобi що, особливе запрошення потрiбне?

Худорлявий, iнтелiгентого вигляду чоловiк, який нерухомо сидiв на нарах, навiть бровою не повiв, а лише продовжував ледь чутно, самими лише губами нашiптувати пiсню:

Вiвцi моi, вiвцi,

Вiвцi та й отари,

Хто ж вас буде пасти,

Як мене не стане?.

Не дивно, що за дверима почали сердитися:

– Затриманий Бердник, нумо ходи сюди за снiданком!..

Але той продовжував шепоти:

Гей-гей, ду-ду-ду-ду,

Як мене не стане, гей-гей…

– Я кому сказав?! – гримнули з-за дверей.

Цього разу iнтелiгентний чоловiк мовив рiвним голосом:

– Якщо я затриманий, то скажiть спочатку, за що саме мене затримали.

– Сам знаеш, за що!

– Не знаю. Про причину менi нiхто нiчого не повiдомляв.

– Ах ти ж паскуда така!..

– І доки менi не пояснять причину затримання, я голодуватиму.

За дверима помовчали трохи, потiм спитали загрозливо:

– Ти прогулянки в карцер добиваесся, падла?! Чи, може, хочеш, аби тебе нагодували примусово?..