Книга Розчарування. 1977–1990

Вiдповiдi затриманий не дав, тодi за дверима пробурмотiли:

– Ну, диви менi…

Пiсля чого годiвничка зачинилася, i з коридора долинули глухi кроки та шурхiт колес вiзка, який штовхали до наступноi камери. Іншi затриманi увесь цей час продовжували розмiрено поглинати тюремний снiданок, постукуючи ложками об миски i, здавалося б, не звертаючи найменшоi уваги на словесну перепалку. Що ж до затриманого Бердника, то вiн продовжував нашiптувати гуцульську пiсню, як нi в чому не бувало:

Гей, пасiться, вiвцi,

Де високi гори,

Я ж пiду до Ксенi,

Де чорнii брови!

Гей-гей, ду-ду-ду-ду,

Де чорнii брови, гей-гей…

То була знаменита пiсня! Подорожуючи Алтаем у далекому вже 1962 роцi (подумати тiльки, бiльш нiж пiвтора десятилiття минуло вiдтодi), Олесь Павлович виношував божевiльний план: перейшовши Тянь-Шань, спробувати втекти до Індii, якою вiн так захоплювався!.

. Хтозна, як далеко вдалось би пройти, якби вiн наважився на цю подорож. Хтозна, чи можна було реалiзувати цей божевiльний план у принципi. Найшвидше втiкача-невдаху спiймали б прикордонники. А ще ймовiрнiше, вiн зiрвався б у якусь ущелину чи загинув би в iнший спосiб, так i не дiставшись мети.

У будь-якому разi перевiряти це не довелося, бо, увiмкнувши якось пiзно ввечерi (майже вночi) радiоприймач, вiн почув iз нього «Вiвцi моi, вiвцi…» у виконаннi Дмитра Гнатюка. Це було щось неймовiрне! Справдi, яким дивом мiг невеличкий транзисторний приймач вихопити аж на Алтайському високогiр’i гуцульську пiсню, мiсце якоi було десь у Карпатах – за тисячi кiлометрiв звiдти?! Але ж вихопив… А може, то Говерла якимсь надприродним чином вирiшила поспiлкуватися з Белухою[17 - Найвища (4506 м) гора Алтаю, що вiнчае Катунський хребет.

] й заразом застерегти украiнського блудного сина вiд згубноi подорожi?..

Тож до Індii Олесь Павлович так i не вирушив, натомiсть повернувся з подорожi на рiдну землю. Знов-таки немов у пiснi:

Сама Ксеня вийшла,

Файна моя чiчка,

Просидiв я з нею

До темноi нiчки!

Гей-гей, ду-ду-ду-ду,

До темноi нiчки, гей-гей…

Отак вiн i лишився вдома, через що написав кiлька вартих уваги повiстей i романiв, якi в iншому разi навряд чи з’явилися б на свiт.

Також вiн не долучився б до заснування Украiнськоi Гельсiнкськоi групи, не написав би нi Меморандум iнiцiативноi ради альтернативноi еволюцii, нi Манiфест Украiнського Правозахисного Руху, анi вiдкритого листа до Комiтету Органiзацii Об’еднаних Нацiй у справах захисту прав i свобод людини.