Книга Розчарування. 1977–1990

Двiчi на рiк (на початку вересня i наприкiнцi травня) приходив на батькiвськi збори тато Андрiй Федорович (той самий щасливий вусань) – i цього вистачало.

То якби ж тiльки Тамара Антипiвна знала!.. Якби ж знала!..

Дiзналася вона про все рiвно рiк тому – причому вiд самого Спартака! Сталося це вже пiсля випускного вечора, коли всi оцiнки були виставленi, а похвальнi грамоти розданi. Бiльше того, вже було вiдомо, що середню школу № 20 переводять на Оболонь, у займану нею будiвлю переiжджае районний Дiм пiонерiв, а сама вчителька украiнськоi мови та лiтератури Мориченко йде на заслужений вiдпочинок.

Отож саме тодi цей юнак i звернувся до неi:

– Ой, Тамаро Антипiвно, а чи можете уявити, що ви не тiльки мене, але й мою маму навчали украiнськоi мови й лiтератури?

– Що ти таке говориш? – здивувалась вона.

Тодi юнак i сповiстив пiднесено-радiсним тоном те, вiд чого вона ледь не впала на мiсцi:

– Пам’ятаете Агату Самсонiвну Литвак з випуску тисяча дев’ятсот шiстдесятого року? Оце i е моя мама, вiд неi вам велике вiтання.

Коли я вчора сказав, що украiнську мову та лiтературу у мене викладали ви, мама менi розповiла, як ви навчали ii. Знаете, вона вам така вдячна, така вдячна!..

Нiхто не знае, яких зусиль коштувало Тамарi Антипiвнi не грохнутися непритомною там же на мiсцi, коли юнак фактично зiзнався в тому, що е брудним жидiвським вилупком – як i належить цьому нечистому племенi, гордовитим i надмiрно хвалькуватим. Утiм, зiбравши в кулак усi своi нерви, стара вчителька посмiхнулася судомно перекривленими губами й мовила:

– Агата Литвак?.

. Агата Самсонiвна?.. Шiстдесятого року випуску?.. Авжеж пам’ятаю! Така розумна дiвчинка… Що ж, Спартаку, передавай iй вiтання вiд ii староi вчительки.

– Неодмiнно передам, – запевнив юнак.

Торiк пiсля останнього в ii життi випускного вечора Тамара Антипiвна влаштувала вдома iстерику майже такоi ж сили, як i цьогорiч. Нi, це ж треба: все життя вона методично «рiзала» всiм жиденятам оцiнки зi своiх профiльних предметiв – а тут як здрассе!.

. Знайшовся, бачте, Спартак Андрiйович Сивак, який замаскувався так ретельно, що вона, така досвiдчена й нещадна, не розкусила його за всi роки. А тому щороку ставила зухвальцевi п’ятiрку за п’ятiркою. А вiн iще знущався з неi…

Авжеж знущався! Тамара Антипiвна iз запiзненням зрозумiла всi його витiвки, озираючись назад.

Наприклад, у шостому класi навеснi дiти писали твiр на «весняну» тему, що формулювалася як «Шпаки прилетiли».