Книга Розчарування. 1977–1990

Чи мiг вiн хоч якось читати?! Головлiкар гарантував своему давньому приятелевi – товаришу Мориченкову: нi, не мiг! У жодному разi! Справдi, Спартак цiлий день тiльки те й робив, що лежав пiд вiкном у яскраво осяянiй палатi, примотавши нитками до скельцiв окулярiв картоннi кружечки й у такий спосiб сяк-так захищаючи очi вiд нестерпного болю. Єдине, що насторожувало, це шкiльнi пiдручники то з iсторii, то з фiзики, якi медсестри перiодично знаходили в його лiжку. От тiльки пiдручники цi виявлялися у юнака пiд подушкою, i цю забаганку вiн пояснював просто:

– Коли я лежу головою на пiдручниках, знання самi просотуються через подушку менi в мозок.

Будь ласка, не чiпайте мене: ви ж не гiрше вiд мене знаете, що читати я не можу, – бо очi рiже вiд болю!.. Будь ласка…

Головлiкар районноi лiкарнi повiдомляв те саме:

– Перекажи Тамарi Антипiвнi, що обстежуваний Сивак Спартак Андрiйович зараз слiпий, що твiй крiт. Нехай заспокоiться.

Те саме казав i окулiст Подiльського райвiйськкомату: «Людина, якiй тричi на день капають в очi атропiн, читати не здатна нi пiд яким виглядом, нехай Тамара Антипiвна заспокоiться.

Ми свою справу знаемо».

Тим не менш за час обстеження двiчi ставалося диво: в день чергового iспиту ненависна Агата Самсонiвна Сивак (у дiвоцтвi Литвак) приiжджала до лiкарнi, пiсля вранiшнього закапування атропiну в очi сина писала розписку, потiм допомагала юнаковi вдягтися, заради захисту вiд прямого сонячного промiння зав’язувала йому хусткою очi й виводила з лiкарнi, мiцно тримаючи за руку.

Потiм повiльно вела на «пуще-водицький» трамвай, i вони вiдбували до школи. При цьому було очевидно, що хлопець йде за мамою, немов за поводирем, – отже, таки справдi нiчого не бачить…

Але як тодi пояснити, що вiн успiшно склав обидва випускнi iспити, що припали на перiод ушпиталення, – як iсторiю, так i фiзику?! Як вiн примудрявся готуватись до iспитiв, лежачи пiд вiкном у просякнутiй сонячним сяйвом палатi?! Хто йому читав шкiльнi пiдручники, якщо сусiди по палатi – «дiди» – мали за плечима у кращому разi довоенну «семирiчку», батьки були на роботi, а однокласники готувалися до iспитiв кожен у себе вдома?! Чи знання i справдi просотувалися Спартаковi просто в мозок через подушку?! Може, вiн зовсiм i не жартував?.

.

У будь-якому разi сталося неможливе: попри посилену тижневу «атропiнiзацiю» очей i наступний тиждень релаксацii, ненависне жиденя примудрилося скласти на вiдмiнно iсторiю з фiзикою.