Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Хоча буквально поруч вулицею Фрунзе iздили автiвки та мiський транспорт, тротуаром просувалися перехожi, Спартак твердо знав, що буквально тут же… i водночас не тут, а в якомусь iншому вимiрi його оточив цiлий натовп. А може, вiн сам на хвилину зник звiдси – з реального свiту?! Як iнакше пояснити, що нiхто з перехожих або з тих, хто проiжджав поруч, не звернули найменшоi уваги на молодого чоловiка, з долонi якого вiтер повiльно здував чорний всерединi, сивий по краях попiл вiд спалених паперових сторiнок?.

. Повна пригорща попелу повiльно зникла, а вiн усе стояв на тому самому перехрестi. Й нiкому не було до нього дiла… Дивина та й годi!..

Проiхавши звiдти три зупинки тролейбусом, Спартак дiстався фiнальноi точки намiченого на сьогоднi маршруту – Бабиного Яру. До «офiцiйного» радянського пам’ятника навiть не пiдходив, а одразу ж широким кроком попрямував до встановленоi торiк менори. Молодий чоловiк не просто знав – вiн був упевнений, що найбiльше на нього чекають саме тут!.

.

Вже починало потроху сутенiти, до того ж погода пiд вечiр зiпсувалася: в спину тепер дув рiзкими поривами доволi сильний вiтер. Отож коли Спартак вивернув i витрусив з полотняного мiшечка рештки попелу – той не впав на землю, а пiдхоплений холодним вогким повiтряним потоком, понiсся мiнливою хмаринкою убiк дерев, що повиростали на мiсцi колишньоi яруги, ретельно засипаноi землею.

– Ось вам, читайте! – надривно вигукнув вiн, вiдчувши, як з очей мимоволi полилися сльози полегшення.

 – Радянська влада всiляко намагалася приховати вашу смерть, але люди не дали про вас забути, влаштовуючи жалобнi пам’ятнi мiтинги! До того ж, про вас розповiв в романi-документi «Бабин Яр» киiвський хлопчик Толiк Кузнецов!.. Але через потуги радянськоi влади сталася Куренiвська трагедiя, яку знов-таки намагалися приховати!.. А вже цi новi спроби влади, в свою чергу, спровокували катастрофу на ЧАЕС!.. Це «Вектор катастроф», розумiете?! Я знаю, ви мстилися за забуття – так казали люди, це не моя вигадка!. .

Вогкий вiтер ридав вiд почутого, коли Спартак наполегливо продовжив:

– Я второпав: не бувае хорошоi влади!.. Їi треба примушувати казати людям правду, а не приховувати!.. Подейкують, киiвського хлопчика Толiка Кузнецова все ж таки вбили через написану про вас правду. Вбили – хоч вiн i втiк до Лондона… Не знаю, так воно чи нi?! Просто так говорять… Але книжка його лишилася, ii читають. Я теж прочитав, ви знаете!..