Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

Родовiд йде вiд маньчжурського пiдданого Гантiмура.], й моя родина – це даурська гiлка китайського iмператорського двору. Всi представники нашого древнього роду повиннi вмiти постояти за себе.

– І навiть слабкi жiнки? – в його тонi вiдчувався прихований сумнiв.

– Особливо слабкi жiнки! – вiдрубала вона рiшучо.

– Ну-у-у, отож тепер у нашiй родинi блакитна кров бунтiвних польських аристократiв Уханьських змiшаеться з лютою кров’ю тунгуських князiв Гантiмурових. Просто вибухонебезпечна сумiш!..

– А раптом на наших дiтях природа захоче вiдпочити?.

.

Вони разом розсмiялися, потiм Валерка мовив:

– Гаразд, усе це жартики… Я знаю одне: мама дуже зрадiе!

У Борисполi на них чекав Леонiд Семенович, який спецiально приiхав в аеропорт, щоб зустрiти усiх трьох. Виявляеться, тiтка Владислава вже вiдправилася до Євпаторii разом з чоловiком, проте залишила дуже емоцiйний лист. Гелена Сергiiвна блискуче впоралася з приватизацiею i вже виiхала в Ташкент. Постiйного житла у Гулi не було: ранiше вона мешкала в унiверситетському гуртожитку.

Отож Валера почав категорично наполягати, щоб дiвчина зупинилася у них i поселилася в його кiмнатi. Батько анi секунди не заперечував…

Валерка знов перевiвся працювати на киiвську фiлiю авiазаводу iм. Антонова. Не минуло i трьох мiсяцiв, як вони з Гулею подали заяву до РАГСу, потiм тихо, без зайвоi метушнi, розписалися. Гуля вiдновилася в iнститутi й продовжила навчання в аспiрантурi.

Киiв – Борова Мотовилiвка, середина квiтня 1993 року

Першу зустрiч випускникiв дитбудинку, що мала вiдбуватися в ресторанi «Ювiлейний» ще у 1980-х роках, довелося скасувати.

Органiзацiею тодiшнiх посиденьок займалася Галочка Барчун. Сама вона не була вихованкою дитбудинку, але навчалася у випускному класi з Антоном i Леонiдом – з нерозлучними друзями, переведеними до iхньоi школи пiсля розформування виховного закладу в Боровiй Мотовилiвцi. Тодi старшокласниця була у захватi вiд Леонiда, а Антон до нестями закохався у дiвчину, – отож i ходили вони завжди разом. Їх навiть прозвали «святою трiйцею».

Тепер же Галочка… точнiше Галина Павлiвна Степанова, працювала великою начальницею в республiканському Мiнiстерствi освiти. У 1987 роцi, розшукуючи якiсь документи в архiвi, вона раптом виявила десятки коробок особових справ колишнiх випускникiв Мотовилiвського дитбудинку. Тодi й народилася iдея щодо органiзацii зустрiчi випускникiв дитячого будинку.