Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

І як результат, колишньому вчителевi й соратниковi товариша Калабалiна, вiдмiннику народноi освiти, продовжувачу справи великого педагога Макаренка постановили видiлити нову хату коштом мiсцевоi громади.

І тепер двiчi на рiк уся Борова Мотовилiвка святкуе в серпнi день вiдкриття дитячого будинку-iнтернату, а в квiтнi – день його закриття. При цьому на кожне святкування в обов’язковому порядку запрошують в якостi почесного гостя товариша Єрохiна. І сьогоднi зiбрання теж вiдбудеться, i на ньому неодмiнно премiюють та нагородять цiнним подарунком шановного Федора Петровича…

– Ага, то он якi справи! – сумно мовив Антон Семенович.

 – Ну що ж, подивимося, що станеться цього разу.

* * *

Народу в актовому залi колишнього шкiльного примiщення Мотовилiвського дитбудинку набилося багато. Спека стояла неймовiрна. Малопотужний вентилятор ганяв повiтря тiльки на сценi, понад зсунутими разом i покритими червоною оксамитовою скатертиною столами президii, яка поки що не зiбралася. Там поки що сидiв у гордiй самотностi лише щасливо усмiхнений Федiр Петрович Єрохiн власною персоною, який дбайливо поправляв i без того iдеально рiвну скатертину.

Водночас красуня-секретарка розставляла уздовж столу гранчаки, а поруч з Федором Петровичем урочисто встановила наповнену прозорою водичкою карафу. Тепер вiн оглядав залу через товщу води i ледь помiтно всмiхався через те, як звичайна рiдина спотворюе обличчя присутнiх буквально до невпiзнанностi.

Про майбутнi збори нiхто не говорив: усi знали, що це всього лише чергова профанацiя – але нiхто не намагався втекти з нудного збiговиська, не бажаючи сваритися з начальством.

Все ж таки весна – треба городи копати, потiм засiвати чи саджати, добрива вносити. Комусь може знадобитися трактор, комусь автiвка… Те чи iнше. Отож терпляче чекали всi.

Втiм у задушливiй залi сидiли самi лише жiнки, покiрливо витираючи спiтнiлi обличчя кiнчиками головних хустинок. Мужики димiли цигарками на ганку. У вiдносно прохолодному коридорi, спершись на широке пiдвiконня, бiля розлогого зеленого фiкуса мирно дрiмав член правлiння радгоспу Олександр Миколайович Гаврилюк.

Проте за деякий час народ повалив до зали. Слiдом за iншими у дверi повiльно увiйшов член правлiння Гаврилюк, його обiгнав голова сiльради Назар Васильович Дорошкевич, який всiвся за столом просто пiд вентилятором. Збори почалися з пiдбиття пiдсумкiв за минулий рiк, лише потiм Дорошкевич привiтав усiх колишнiх вихованцiв дитбудинку.