Книга Застою. 1965–1976

Отож i поясни менi першим, чому наша класна керiвниця тебе пiдiслала, а не сама менi все пояснила як слiд? Невже ж Тереза Юзефiвна боiться?

– Микито, ти це про що?!

І стiльки непiдробного подиву прозвучало цього разу в запитаннi Вiльки, що вiн майже повiрив у щирiсть однокласника… Майже – саме так! Бо в останнiй момент все ж таки схаменувся й мовив розчаровано:

– Отже, ти також зображуеш тут менi подив… Отже, боiшся сказати правду так само, як i наша класна керiвниця… Отже, ти таке ж саме сцикло, як i вона!.

. Ех, Вiлько, Вiлько, не думав я, що ти такий боягуз. Бо наша Тереза Юзефiвна хоча й доросла, але все ж таки жiнка, iй можна i здрейфити. А от якщо ти засцяв!.. Не очiкував вiд тебе такого, нiяк не очiкував.

– Микито!..

– Га?..

– Ти про що?!

– Про те саме.

– Та ми нiбито про рiзне говоримо, а не про одне i те саме!.. – Вiлька дуже натурально сплеснув руками, але негайно ж запитав: – Послухай-но… А може, ми i справдi про рiзнi речi говоримо, га?..

– Так, годi! Набридло це все менi, чесне слово, – скрушно зiтхнув Микита.

 – Давай тодi так… Якщо ти засцяв настiльки, що не можеш менi пояснити все вiдверто, тодi пояснюватиму я. Гаразд?

– Ну, гаразд.

– Добре. Отож коли наша Тереза Юзефiвна дiзналася, що в ii класi вчитиметься новенький, то й зрозумiла, що всю систему «трiйок» доведеться перекроiти по-новому.

– А-а-а…

Утiм, оскiльки запитання буквально повисло у Вiльки на кiнчику язика, Микита поквапився випередити однокласника:

– Стривай, давай-но я розкажу усе, якщо ти вже засцяв, а потiм ти мене виправиш, якщо я десь помилюся.

Гаразд?

Хлопчина мовчки кивнув, i Микита продовжив:

– Отже, училка переробила всю систему «трiйок» нашого класу з таким розрахунком, щоб я туди вписався. Тепер ти входиш до моеi «трiйки», але замiсть того, щоб повiдомити менi про все, класна доручила зробити це тобi. Отож скажи нарештi: наша «трiйка» – хто ще до неi входить?! Ти, я – це вже зрозумiло, бо надто очевидно. А третiй хто?

– Так… Давай-но по порядку, – мотнув головою Вiлька.

 – Отже, з якогось дива ти впевнений, нiбито весь наш клас розбитий на якiсь там «трiйки» i що це розбивання здiйснюе класна керiвниця, це так?

– Так.

– А навiщо все це, можеш пояснити нарештi?!

– Ну-у-у… як тобто, навiщо?! Щоб усерединi кожноi «трiйки» учнi слiдкували один за одним i про все вивiдане складали рапорти вчительцi, нашiй класнiй керiвницi – от для чого.

– Що-о-о-о?! Ти з дуба впав i головою вдарився, чи що?..