Книга Застою. 1965–1976

Не знаючи, обурюватися чи дивуватися, вiн негайно побiг до кiмнати… i побачив, що дружина пакуе дорожню сумку.

– Ми що, кудись вiд’iжджаемо? – спитав Леонiд розгублено.

– Нi, – вiдповiла Гелена.

– А що тодi?..

– Невдовзi нас сильно качне, електрику, воду i газ вимкнуть, телефони не працюватимуть. Треба мати пiд рукою необхiднi речi, документи та грошi, а у квартирi – запас продуктiв. У бiдонi вода для вмивання i прибирання.

– Мати пiд руко-о-ою-у-у… – передражнив ii Леонiд. І тут його погляд впав на сервант: – Гелю, а де наш посуд?! Де чарки i кришталь?!

– У коробочки спакувала, щоб не побилися, – посмiхнулася дружина й ласкаво пригладила його волосся.

Леонiд вiдскочив i схопився за голову, однак дружина продовжила тихеньким наполегливим шепiтком:

– Не переймайся, я кришталь потiм цiлим дiстану. А от наш сусiд Юра з третього поверху свiй спальний гарнiтур на сходи поспiхом потягне, все попереламае, потiм два днi прибиратиме.

– Касандрочко моя люба! Це тобi Вiктор сказав або Рафаiл? – спитав чоловiк насмiшкувато, поступово оговтуючись вiд шоку.

– Нi, про це я сама здогадалася. Я ж у тебе Касандра, чи не так?

Спати полягали рано, при цьому навiть малий Валерка вгомонився i заснув напрочуд швидко. Леонiд прокинувся вiд тужливого оглушливого гуркотiння, немов грiзний Карпатський Велетень, про якого в дитбудинку розповiдала Ірма, раптом заграв на довжелезнiй трембiтi. Поглянув на будильник: лише 5:15 ранку!.. Пiдбiг до вiкна, визирнув на темну вулицю…

Як раптом на пiвнiчнiй частинi небокраю блимнув вогняний спалах, i за якийсь час по тому завiбрувала земля.

Гудiння наростало, нiби щось велике i страшне повiльно, але впевнено котилося просто на iхнiй дiм.

Леонiд перелякано заметушився по кiмнатi й негайно виявив, що Гелена не спить, а з цiкавiстю спостерiгае за поведiнкою чоловiка.

– Гелю, вiйна! Америка нас бомбить!!! Лiтаки чуеш?!

– Заспокiйся, Льоню, не вiр газетним плiткам.

Особливо тому, що друкують у журналi «За рубежом»[25 - Радянський, а нинi росiйський часопис. Видаеться з 1930 року.], – ласкаво прошепотiла Гелена й додала заспокiйливо: – Нiяка це не вiйна, це всього лише землетрус.

Раптом земля пiд будинком повiльно заворушилася, немов пiдземнi сили вирiшили нагадати людям про свое iснування. Потiм зарипiло й заскреготало. Будинок затремтiв, як перелякане звiрятко, якому хочуть завдати гострого раптового болю.