Книга Застою. 1965–1976

Сказав так, зневажливо тiпнув щокою, спотвореною жахливим шрамом, залишеним ворогом-куркулем на хлiбозаготiвлях, потiм знову повернув голову рiвно, заплющив очi й закляк у своiй шикарнiй, оббитiй найкращим чорним велюром трунi. Й надалi вже не розмовляв з дружиною. Не звернувся з останнiм напутнiм словом навiть в той момент, як на Байковому цвинтарi бiля могильноi ями труну накрили кришкою й заколотили довгими цвяхами в узголiв’i та бiля нiг.

Усе це дуже бентежило бiдолашну стару удовицю! Вибиратися з любоi серцю дачi на Микiльськiй слобiдцi?! Навiщо?! Адже коли товариша Федосова ще на пенсiю спровадили, вони так i домовились мiж собою: квартира на колишнiй Притисько-Микiльськiй вулицi, а теперiшнiй вулицi iменi Георгiя Лiвера – чоловiковi, а прекрасна дача на лiвобережжi Днiпра – дружинi! Навiщо ж знов перебиратися з Дачного кута сонно-спокiйноi Микiльськоi слобiдки на гамiрливо-бурхливий Старий Подiл?! Тим паче, в облаштування цiеi прекрасноi дачi вона вклала стiльки любовi… i стiльки грошей вiд проданих через знайомого ювелiра «брязкальцiв»!.

.

Тим паче, ii улюблену прикрасу – срiбний кулон у формi калинового листа з гранатовою китицею товариш Федосов так i не розшукав. І навiть вiдстеження долi проданих сережок з гранатами не дозволило вийти на слiд пiдлоi злодiйки Ірми. Ну так, звiсно: чоловiк мiг вигадувати якi завгодно вiдмовки й виправдання, але ж факт залишався фактом – прикраса зникла безслiдно разом з тiею нахабою.

А раптом товариш Федосов просто не хотiв шукати калиновий кулон?! Раптом вiн лiнувався зайвий раз поворухнути пальцем заради неi… Тодi чи можна вiрити цьому дивному видiнню в мiському морзi?

Сумнiви довго краяли серце Зiнаiди Євдокимiвни.

Ледь-ледь вона тi сумнiви вгамувала… Однак тiльки-но минули традицiйнi дев’ять днiв з моменту смертi чоловiка, як на дачу зателефонував давнiй знайомий – вiдповiдальний працiвник Подiльського райвиконкому товариш Мориченков i попросив термiново приiхати для дуже важливоi особистоi бесiди. Коли ж вони зустрiлися – пояснив, що мати одразу i квартиру мало не в самому центрi республiканськоi столицi, й дачу на додачу – це не каламбур, а справжне нахабство! Причому неприховане. Навiть враховуючи ту обставину, що покiйний товариш Федосов мав неабиякi заслуги перед Радянською Батькiвщиною. Це якщо навiть не згадувати про першого чоловiка Зiнаiди Євдокимiвни – теж чекiста товариша Загоруйка.

– Тим не менш, Зюню, тобi таки доведеться обирати мiж квартирою i дачею. Або одне, або iнше.