Книга Застою. 1965–1976

Але заради чого?! От нащо кидати копання цукрових бурякiв, коли ще принаймнi половина врожаю й досi не зiбрана?! Отож мае бути якась причина… причому дуже й дуже поважна, якщо…

Однак минуло ще чверть години, перш нiж колгоспники зрозумiли, куди iх жене мiлiцiя. Тодi один за одним всi почали озиратися, виглядаючи ланкову Стефанiю – бо кожен мимоволi задавався запитанням, чи зрозумiла вона, що вiдбуваеться?! Проте ii чомусь нiде не було видно, хоча ось нiбито тiльки зараз тут була… буквально щойно… А де ж подiлася?!

– А хтось бачив Стефу?.

. А Стефа де подiлася?.. Стефа де?.. – ледь чутним пошептом зверталися одна до одноi жiнки й дiвчата.

– Та цитьте ви, дурепи, щоб вашi язики нетерплячi порозпухали!.. – придушено шипiли на них солiднi дядьки, водночас оглядаючись на мiлiцiонерiв: чи не чують раптом?.. Жiнки й дiвчата в свою чергу боязко озиралися на правоохоронцiв, проте вже за хвилину знов починали свое:

– Та де ж ця Стефа подiлася?.. Ото дурна!.. Де ii тiльки носить?..

До печер на крутому березi Стрипи, якi колись слугували притулком для мешканцiв скельного монастиря, юрбу колгоспникiв пiдiгнали приблизно за пiвгодини.

Тепер всi усе зрозумiли остаточно, оскiльки печери були оточенi кiлькома кiльцями вже не мiлiцiонерiв, а спiвробiтникiв держбезпеки настiльки щiльно, що й мишенятко не проскочить, навiть якщо захоче.

Отже, зараз його накриють i схоплять. Шкода дядька, ох i шкода!.. Цiкаво, як цi кадебешники його вистежили?! Або здав хтось… Тодi хто саме?! У якоi ж це паскуди, цiкаво дiзнатися, забракло совiстi, щоб здати кадебешникам цю, можна сказати, святу людину? Але якщо все пiдготовлено, то чому вони не починають, на що чекають?.

.

– Агов, Акiмочкiн! Де там тi школярi забарилися, скiльки ще нам чекати? Вже ж полудень скоро настане, – немовби вiдповiдаючи на невисловленi запитання колгоспникiв, вигукнув раптом огрядний червонопикий майор держбезпеки. У вiдповiдь пролунало:

– Та мають вже бути, зачекаймо ще трохи.

Ага-а-а, он воно що! Таким чином, схопити небораку вирiшили в присутностi не просто всiх повнолiтнiх селян, але навiть дiтей!.

. Паскуди, ох i паскуди, щоб вам не дiждати!!! Хоча… що тепер вдiеш?..

Як раптом знов червонопикий:

– Акiмочкiн!

– Так?..

– А давай-но накажи мiсцевим, щоб термiново перевiрили, чи всi тут присутнi, чи раптом хтось не втiк звiдси? Та скажи, нехай селом пройдуться i будинки перевiрять. Кого знайдуть – всiх сюди до единого!..