Книга Застою. 1965–1976

Капiтан держбезпеки кивнув червонопикому й пiшов вiддавати розпорядження. Тiльки тут селяни помiтили, що мiсцевi рукомиськi правоохоронцi скупчилися окремо вiд усiх i позирали довкола з явною злiстю. Якщо операцiею керували чужаки – отже, мiсцевих просто вiдсторонили, iншого пояснення не було. Тепер капiтан, якого червонопикий майор назвав Акiмочкiним, про щось тихо розпорядився, тодi частина рукомиських мiлiцiонерiв побiгла до села, iншi ж розосередилися мiж людьми й почали уважно оглядати всiх i кожного.

А раптом вони помiтять вiдсутнiсть ланковоi Стефанii?! О-йо-йой, що то з нею i з ii дiтьми буде, що то буде!.

.

Але саме тут назустрiч групi мiсцевих правоохоронцiв вiд околицi Рукомиша почали висуватися декiлька груп дiтей – мiсцевi молодшi школярi (бо шестий семикласникiв тимчасово мобiлiзували на збирання тих-таки цукрових бурякiв) пiд наглядом вчительок на чолi з директором школи. Отож коли всi пiдiйшли ближче, колгоспники з явним полегшенням помiтили серед вчительок ланкову Стефанiю. Он воно як!.

. Ну що ж, якщо встигла непомiтно збiгати додому й повернутися так само непомiченою – отже, пощастило. Тiльки б мiлiцiонери чи кадебiсти не помiтили ii рук – характерних мозолястих, перепачканих землею, зi зморшкуватою вже шкiрою на тильному боцi долоней. Якщо не помiтять ii рук – ну… отож не помiтять! От тодi можна вважати, що все минулося.

Хоча…

Нi-нi, звiсно ж, нiчого ще не скiнчено. Навпаки, тiльки починаеться.

– То хто ж засiв там, у печерах?! – гримнув раптом червонопикий майор держбезпеки, звертаючись до селян i молодших школярiв, якi разом iз вчителями (а також ланковою Стефанiею) встигли пiдiйти до дорослих.

Та, незважаючи на всю суворiсть його тону, колгоспники загомонiли врiзнобiй:

– Та нiхто не сидить… А хто ж там сидiти може?.. Колись монахи жили, а тепер нема нiкого… Здаеться… Точно нiкого нема вже який рiк поспiль!..

– Так-таки нема?! – мало не луснувши вiд лютоi ненавистi, приправленоi неабияким презирством, червонопикий гримнув щодуху:

– Ну, зараз дивiться, як це по-вашому виходить – нема нiкого!.

.

Потiм мовчки розвернувся до кадебiстiв i махнув рукою.

– Агов, бендера! А нумо вилазь звiдти! – залунало то тут, то там. Однак з печер нiхто не вийшов.

– Бендера, годi тобi ховатися! Вилазь, кому кажуть, доки ми тебе, паскуду свинську, не викурили!

Слiдом за цими словами пролунало кiлька пострiлiв у повiтря. І знов нiхто не вийшов з печер до селян i правоохоронцiв.

– Ну добре, бендера, ти сам напросився.