Книга Відлиги. 1954–1964

Лише вчитель iсторii не погодився з Калабалiним рiзко й вiдверто:

– Семене Опанасовичу, а як же бути з керiвною та спрямовуючою роллю КПРС?! Нам же з РВНО рекомендацiя прийшла…

Проте широко посмiхнувшись, Калабалiн продовжив, звертаючись до всiх:

– Та згадайте ж нарештi себе в дитячо-пiдлiтковому вiцi! Хто з вас не мрiяв про подвиг, а надто про подвиг вiйськовий?! Та нашi хлопчаки й дiвчатка тiльки i марять подiбними речами – ну, то я розповiм iм, яка цiна боротьби з ворогом, коли битва йде не на життя, а на смерть! Не хвилюйтеся, буде все, як в рекомендацiях РВНО прописано.

А ще йтиметься про довiру до нашоi Радянськоi Батькiвщини i до ii охороних структур. Гадаю, вкласти в серця нашим вихованцям зернятка саме такоi довiри – ось на чому потрiбно зосередитися! Також гадаю, що РВНО буде задоволене повною мiрою.

Останньою фразою директор таки переконав майже всiх тих, хто сумнiвався найзатятiше. Усi дружно закивали, тiльки товариш Єрохiн намагався щось заперечити.

Але його вже нiхто не слухав…

Актова зала Дитячого будинку, Бiлки, Борова Мотовилiвка, Киiвщина, 1 вересня 1954 року

Одягнувши весь свiй парадний «iконостас» нагород, мабуть, удруге за час перебування на теперiшнiй посадi, Семен Опанасович розпочав урочистий виступ перед вихованцями, вихователями, викладачами й гостями свята знань. Усе тривало нiбито добре. Калабалiн живописав, як пiсля невдалого десантування в нiмецький тил 14 серпня 1941 року в районi села Антонiвка, що в Барському районi Вiнниччини, його группу знищили ще в повiтрi, а його самого схопили й катували полiцаi… Як раптом товариш Єрохiн скочив зi свого мiсця i, неввiчливо перервавши оповiдача, повчально уточнив:

– Це були не просто полiцаi, це були так званi бандерiвцi – несамовитi лiсовi бандити з кривавоi бандерiвськоi УПА!.

.

Семен Опанасович кинув на Федора Петровича здивований погляд спiдлоба, але вирiшив продовжити розповiдь, нiчого не заперечивши:

– У будь-якому разi, з усiеi нашоi десантноi групи дивом вижив тiльки я.

А завдання, дане менi Комунiстичною партiею, треба було виконати. І ось на одному з допитiв я прямо й вiдверто сказав одному з полiцаiв, що говоритиму не з такими, як вiн, а тiльки з фашистським генералом.

І знов товариш Єрохiн скочив зi свого крiсла й голосно заперечив:

– Семене Опанасовичу, не плутайте: не полiцаi то були, а бандити з УПА!..