Книга Відлиги. 1954–1964

– Ви здатнi на бiльше. На значно бiльше, Йосипе Юлiйовичу. З вашим досвiдом проектування!..

Каракiс лише бровами смикнув i мовив фiлософськи:

– Знаете, Анатолiю… Усi ми здатнi на значно бiльше, тiльки от на що саме, стае зрозумiлим iнодi навiть занадто пiзно.

– Це загальнi слова, Йосипе Юлiйовичу! Але ж ви мiй вчитель в архiтектурi, тому я знаю, що кажу. От узяти хоч би той-таки метрополiтен…

– Коли мене «вичистили» з роботи, то я… м-м-м… трохи допомiг з проектуванням станцiй «Унiверситет» i «Полiтехнiчний iнститут».

Ну, то й добре. І вистачить з мене.

– «Полiтехнiчний iнститут»[11 - Станцii киiвського метрополiтену «Полiтехнiчний iнститут» i «Завод «Бiльшовик» (нинi «Шулявська») становили другу чергу станцiй метро, вiдкриту 5 листопада 1963 року, тодi як перша черга – станцii «червоноi» лiнii вiд «Вокзальноi» до «Днiпра» (за винятком теперiшньоi «Театральноi») склали першу чергу, вiдкриту 6 листопада 1960 року.]?! Таким чином, на «Вокзальнiй» киiвське метро на правому березi не завершиться? Я гадав, що далi буде мiст на лiвий берег, що колiю потягнуть на Дарницю…

– Звiсно, що нi.

Тягнутимуть в обидва боки. Тож не виключаю, що вас у ваших «УкрДІПРОшахтах» залучатимуть i до другоi, i до третьоi черги.

– А вас, Йосипе Юлiйовичу? Уявляю, як багато ви допомагали…

– Анатолiю, облиште.

– Чому?

– Насамперед тому, що офiцiйно я на той час сидiв без роботи. Мене ж «вичистили» як украiнського буржуазного нацiоналiста i «безрiдного космополiта», не забувайте.

Тому якщо добрi люди в скрутну для мене хвилину вирiшили простягнути руку допомоги…

Каракiс знов смикнув бровами, але тепер ще й загадково посмiхнувся. Мабуть, це мало б означати: «Якщо добрi люди в скрутну для мене хвилину вирiшили простягнути руку допомоги, то це аж нiяк не означае, що про iхнiй вчинок варто кричати на кожному кроцi. Аж надто недалеко в iсторичному планi ми вiдiйшли вiд тих часiв».

– Усе одно шкода, що ваше iм’я не впишуть в iсторiю киiвського метро.

– Ну-у-у… Ім’я – то дiло таке. Для мене значно суттевiшим е те, що я не беру участi в цiй штурмiвщинi.

– В якiй?..

– Гадаете, я нiчого не бачу? – перервав колишнього учня Каракiс. – Усе у нас робиться поспiхом, нахрапом. Бо всi роботи – нiякi не роботи зовсiм, а «великi звершення»! А всi «великi звершення» прив’язуються до якихось дат: як не до черговоi рiчницi Жовтневоi революцii, то до Першотравня. Або до Нового року.