Книга Відлиги. 1954–1964

– Таке враження, що тi, хто опинявся за гратами чи в таборi, iнодi були бiльш вiльними, нiж ви всi, разом узятi, якi лишилися на свободi, – вуста жiнки скривила нервова посмiшка.

– В усякому разi, коли мене вiдправили сюди, в Рай-Оленiвку, то я поiхав сам, без неi… без новоi моеi дружини.

– Так, Володю.

Вона прекрасно зрозумiла пiдтекст цього зауваження: «До земного раю я ранiше iздив сам, тепер же привiз сюди кохану жiнку. А ту, нелюбу, з якою мене змусили одружитися – ii до земного раю не возив».

– Марiйко, кохана моя…

Чоловiк усе ж обiйняв ii за плечi, проте вона легко розiрвала цi сторожкi непевнi обiйми й мовила благально:

– Дай менi трохи отямитися, Володю. Я все ще не вiрю в початок нашого нового щастя.

– А коли отямишся, тодi повiриш?

– Можливо, Володю, можливо, – i вона тужливо зiтхнула.

Робiтнича столова заводу «Днiпроспецсталь», Пiвденне шосе, № 81, Запорiжжя, липень 1955 року

Льонька незадоволено поморщився, подивившись на лопатi величезного вентилятора, що повiльно оберталися вгорi попiд стелею i майже не впливали на рух розпеченого повiтря.

Потiм тильним боком правоi долонi витер спiтнiле чоло, посипав сiллю й вiдкусив чорного хлiба та пробурмотiв:

– Ну, i що ж там далi сталося?

Кiлька рокiв тому два подiльськi шибайголови та троюрiднi брати – Льонька Литвак i Рафка Левiтiн закiнчили середню школу, за наполяганням родичiв поступили на зварювальний факультет Киiвського полiтехнiчного iнституту i тепер, успiшно здавши iспити, проходили останню в життi виробничу практику.

Останню – бо восени розпочнеться переддипломна, а в лютому вони мали вже й дипломи iнженернi захищати.

І з цим, схоже, могли виникнути певнi проблеми: з мiркувань оптимiзацii та рацiоналiзацii навчального процесу iнститутське начальство вирiшило влити зварювальний факультет до складу значно старшого, поважнiшого i принаймнi кiлькiсно бiльшого факультету КПІ – механiко-машинобудiвельного.

Ясна рiч, реформа ця мала суто органiзацiйний характер. Головним було те, що навчальний корпус зварювального факультету i весь професорсько-викладацький склад лишалися на своiх мiсцях. А те, що поступали вони як «зварювальники», а випускатимуться як «механiки»… То дiло таке. Аби лише дипломи позахищати – от що важливо!

«Е-е-е, нi, не кажи, братику! Формальностi iнодi також свою роль вiдiграють. Хтозна, як воно далi в життi складеться?..