Книга Відлиги. 1954–1964

Чим у подiбнiй ситуацii мiг займатися балакун Рафка?! Природно, розповiсти, як iще пiд час свого навчання на iнженера-зварювальника iхнiй керiвник Мишко-Самотряс здавав «тисячi» з нiмецькоi мови:

– А сталося те, що Мишко-Самотряс лише тепер такий поважний, що аж жах бере. Зате пiд час навчання тим ще лобурякою був. Ну, i вивчати нiмецьку мову йому хотiлося приблизно так само, як менi – китайську. Це ж одразу пiсля вiйни було, про фашистiв пам’ять у всiх свiжа, зокрема у нього. А тут «тисячi» з нiмецькоi здавати.

Як тобi, га?..

– Ти далi давай, далi, – доки троюрiдний брат теревенив, Льонька встиг розправитися з холодним пiсним борщем.

– Я й кажу, що Мишко-Самотряс придумав таку штуку, що на вуха не налазить. Отже, хтозна як, проте уламав когось перекласти йому нiмецькi «тисячi» на людську мову, а потiм узяв та й визубрив той переклад напам’ять! Як тобi хiд конячкою, га?!

– Що, невже всi «тисячi»?! – здивувався Льонька.

– Всi, братику, всi до одноi!!!

– Ото пам’ять залiзна, – в Льончиному голосi вчувалася недовiра.

– Залiзна-то залiзна, нема питань. Але ти далi послухай… Отже, визубрив наш Мишко-Самотряс своi «тисячi», прийшов здавати вже пiд вечiр, сiв перед викладачкою-нiмкенею. Вона каже: «Читайте, геноссе Самотрясов». Ну, Мишко наш i почав шпарити напам’ять – тiльки очима з боку в бiк водить, iмiтуе, стараеться щосили. І тут… треба ж такому статися… свiтло згасло, взяло та й згасло…

– Як?!

– А отак, братику: вирубалося! Десь пробки повибивало. Ну, ясна рiч, Мишку нашому тут би й зупинитися.

Але ж вiн злякався, що як свiтло увiмкнуть, то викладачка скаже: «Читайте звiдси», – а вiн же може тiльки безперервно вiд початку до кiнця… Отож, розгубившись абсолютно, наш Мишко продовжуе шпарити напам’ять визубрений текст. Нiмкеня спочатку не в’iхала, а потiм i запитуе: «Геноссе Самотрясов, ви що, в темрявi бачите?!»

Обидва реготали так, що мало не подавилися iжею. Рафка до того ж регулярно повторював: «В темрявi бачите… в темрявi бачите… Отакоi».

Робiтники з-за сусiднiх столикiв почали з цiкавiстю озиратися на веселих практикантiв. Але зовсiм несподiвано Льонька припинив смiятися й мовив:

– А знаеш, Рафко… Дарма ми так.

– Що дарма? – не зрозумiв той.

– Дарма над Мишком-Самотрясом кепкуемо. Вiн i справдi молодець.

– Ти чого це раптом?! – здивувався Рафка.

– А того, що це добре, що Мишко-Самотряс примусив нас також iншi пiдприемства вiдвiдувати.

– Добре?! Ти кажеш, добре?!

– Кажу, так.