Книга Відлиги. 1954–1964

Дуже-дуже розраховував!

От тiльки коли саме оплатити цей рахунок?! Схоже, час поки що не настав. Можна ще трохи зачекати…

Один з аеродромiв 50-i Повiтряноi армii дальньоi авiацii, Смоленська область, 8 грудня 1955 року

– Товаришу майоре, сержант Сивак за вашим наказом прибув!

– Молодець, сержанте, оперативно спрацював. Та розслабся ти, не треба передi мною в струнку тягнутися, коли я не скомандував…

Але чудово розумiючи, що це може бути всього лише черговий начальницький виверт, Андрiй продовжував стояти по командi «струнко».

– Розслабся, сержанте, ти ж не на парадi, – повторив майор Осьмiнiн, проте безрезультатно. Лише тодi вiн весело реготнув, з розмаху ляснув розчепiреною долонею по своему правому стегну й мовив:

– Ти диви, до чого ж хитрий хохол! Знае службу солдатську, знае, чортяка… От скажи менi, сержанте Сивак, чому ви всi, хохли, отакi дурнуватi, але ж i хитрющi – куди там всiм другим нацiям?!

– Не можу знати, товаришу майоре! – вiдкарбував Андрiй.

– «Не можу зна-а-ати, не можу зна-а-ати…» – передражнив його майор. – Все ти знаеш, тiльки мовчиш, таiну свою хохляцьку бережеш. Навiть вiд мене бережеш, чортяко! Ну гаразд, гаразд: вiльно! Годi вже в бiрюльки гратися, давай-но дiлом краще займатися.

Андрiй виконав команду «вiльно» i спитав уже зовсiм iншим – трохи приглушеним голосом:

– То що, товаришу майоре, як завжди?

– А чого це ти шепочеш? Боiсся, що хтось нас в ангарi цьому почуе?

– Це я так, про всяк випадок.

– «Про всяк випа-а-адок, про всяк випа-а-адок». Ач, який пуганий! Х-х-хех-х-х… – Осьмiнiн крутонув головою. – Звiсно, що як завше. Не лiкер-шасi[21 - Жаргонна назва мiцного напою, отримуваного з рiдини, що заливалася в елементи гiдравлiчноi системи шасi на деяких лiтаках. Рiдина складалася з глiцерину, етилового спирту й води. Щоб зробити ii придатною для вживання «всередину», рiдину сильно збовтували, пiсля чого вона розшаровувалася, тодi «непитна» частина осаджувалася або на стiнки судини, або на будь-який занурений в неi предмет (ложку, виделку, нiж, гiлочку дерева, шпичку тощо).

– Бiда в тому, товаришу майоре, що далi вiдливати вже не можна.

– Що-що ти там кажеш? – примружився Осьмiнiн.

– Кажу, що далi вiдливати вже не можна. А раптом перевiрка?..