Книга Відлиги. 1954–1964

Ну так, розумiю, що рiдний твiй батько правильною смертю хоробрих на вiйнi загинув. Але якщо ти до його думки дослухатися не можеш, то хоч мене не iгноруй: тобi вчитися треба! Повторюю: термоядернi бомби – це така пекельна машина, що ми або всю землю до чорта лисого спалимо, або загалом вiйну зупинимо. Якщо перше, то всi повиздихаемо, тодi байдуже. Але якщо друге – от тодi вчися, вчися, вчися, упертюху!.. От скiльки тобi ще служити?

– Ще рiк.

– От через рiк, коли звiльнятимешся, хочеш, щоб тобi одразу дали направлення в iнститут? От звiдки ти призивався в армiю?

– З Одеси.

Сказавши це, сержант несподiвано згадав ослiплого товариша полковника, у якого мама колись працювала хатньою робiтницею. Якось мама прийшла вiд Рувiнштейнiв дуже засмученою i стурбованою. Андрiй тодi довго допитувався, що й до чого, аж поки не добився бодай короткого пояснення: «Ох, синку, синку!.. Схоже, у Пiнхаса Шаулевича щось iз головою не в порядку, бо вiн стверджуе, що ми всi ледь-ледь уникнули Третьоi свiтовоi вiйни з киданням атомних бомб.

Я не повторю його слова так само гладко, як вiн сам казав. Та й не треба… Ну його! Рувiнштейни – вони хорошi люди, але коли з головою негаразд… Отож забудь».

Андрiй i забув. Але ж те, що мама почула вiд Пiнхаса Шаулевича, i те, що вiн сам щойно почув вiд майора Осьмiнiна, – воно ж практично збiгалося! То що ж це означае?! Вони ж обидва не просто вояки, але старшi офiцери – полковник i майор.

Хоча не генералiтет, а все ж таки знають дещо бiльше вiд цивiльних… То невже можлива Третя свiтова… та ще й атомна?! Чи ця… термоядерна. Розпитати про це товариша майора хотiлось докладнiше, однак вiн не наважився. Мiж тим Осьмiнiн продовжив свое:

– Отже, ти з Одеси призивався. Ну-у-у, сержанте, Одеса – це ж мiсто таке… Там або десантникiв готують, або ж протиповiтряну оборону. Якщо ж авiацiю нашу брати, то це або Харкiв, або Киiв.

– Нещодавно мама писала, що хоче до Киева повернутися.

Власне, ми ще напередоднi та пiд час вiйни в Лiсниках пiд Киевом жили. Тож мама з сестрою Лiдкою хочуть назад перебиратися. Тiльки не в самi Лiсники, а…

– О, прекрасно, прекрасно! – товариш майор пожвавiшав. – Скажу тобi по секрету: нiбито е така iдея – на базi КВІРТУ[24 - Киiвське вище iнженерне радiотехнiчне училище Вiйськово-повiтряних сил Радянськоi армii, засноване 1 вересня 1951 року.