Книга Відлиги. 1954–1964

Хай навiть пiдлiток цей – ii любий меншенький хлопчик Федько…

Лише батько мовчав, бо мучився через застарiлi, ще на вiйнi з фашистами отриманi рани, що жахливо розболiлися з настанням морозiв. Мовчати мовчав, так… Але ж одного разу вiзьми та й скажи:

– То який вiн? Яким е Бог, Якого ти бачиш?

– Ну-у-у… Вiн такий… Такий!.. – спробував пояснити Федько… Та зненацька вiдчув, що йому бракуе слiв для будь-яких пояснень, в чому й поспiшив вiдверто зiзнатися батьковi.

– А намалювати можеш?

– Що? – сторопiв пiдлiток.

– Не «що», а «Кого», – виправив батько. – Бога намалюй, Яким ти там Його побачив.

– А-а-а… хiба так можна?

– Синку! Люди ж, мабуть, недарма кажуть, що краще один раз побачити, нiж сотню разiв почути, – Костянтин Кирилович усмiхнувся, спостерiгаючи за розгубленiстю пiдлiтка, i додав: – Я впевнений, що тобi краще намалювати, нiж на словах розказати. Ти ж, бува, майструеш з картоплi, буряка, цибулi та квасолi всякi дивнi штуки, а тут намалювати треба. Це ж, вважай, майже те саме.

Коли у батька згодом намагалися з’ясувати, чому вiн раптом запропонував таке, чоловiк лише плечима пересмикував:

– А хтозна! Чомусь та й сказав.

Думав, вiн вугликом на припiчку намалюе, а хто ж знав, що воно отак вийде?

У будь-якому разi результат виявився геть неочiкуваним. Малювати Бога вугликом на припiчку Федько не став. Натомiсть для початку вибрав гладко обстругану дощечку. Потiм, дочекавшись свого дня народження[26 - Феодосiй Тетянич народився 17 лютого 1942 року.] i набравшись неабиякого нахабства, хитрун навiдався додому до самого голови колгоспу i прямо спитав, по-перше, чим розмальовують усякi писанi миски, ложки та iнший посуд, що продаеться на ярмарках, а по-друге – чи е щось таке для розпису у них в колгоспi?

Голова довго не мiг второпати, з якого дива приперся цей кульгавий пiдлiток i чого вiн хоче загалом.

Коли Федько, мабуть що, з десятого разу нарештi розтлумачив задумане – довго реготав. Можливо, за iнших обставин товариш голова надавав би новоявленому «богомазу» копнякiв i вигнав з хати… Однак надворi стояв уже лютий мiсяць – «мертвий сезон» на селi. До того ж Федько Тетянич з раннього дитинства кульгав через пошкоджену ногу, а викидати з хати вбогого копняками… Крiм того, недобре вiдмовляти у проханнi дивакуватому пiдлiтку iз злиденноi сiм’i в самий день його народження…

Отож несподiвано для самого себе голова мовив:

– Пошукай вдома порожнi пляшечки чи там баночки i приходь завтра на госпдвiр, подарую тобi дещо.