Георгій Нарбут

При нiй був влаштований «художнiй вiддiл». До участi в цьому вiддiлi був запрошений i Георгiй Нарбут, де вiн виставив своi першi дослiди в графiцi. «У тому ж 1904 роцi була вперше надрукована i моя робота, на яку тепер я не можу без сорому дивитися. Це був розфарбований графiчний лист – “Ікона святого Георгiя Побiдоносця”, видання “Громади святоi Євгенii” Червоного Хреста Росii. У цьому видавництвi для пропонованих до публiкацii малюнкiв було журi з великих петербурзьких художникiв, i мене потiм дуже дивувало, як воно могло схвалити для видання такий мiй “твiр”» – буде згадувати Нарбут про намальовану ним конкурсну листiвку «Герб мiста Москви».

Попри те, що Нарбут соромився цiеi незрiлоi роботи, для iсторикiв вона набула цiнностi документа, який зафiксував початковий iнтерес художника до геральдики (хоч саме зображення нагадуе герб дуже вiддалено).

Загалом геральдикою Нарбут зацiкавився рано. Зберiгся лист 18-рiчного гiмназиста до знавця iсторii украiнського лiвобережного дворянства Петра Яковича Дорошенка вiд другого жовтня 1904 року: «Чи не можу я що-небудь дiзнатися про рiд “Нарбут”? Чи немае у Вас герба цього роду i чи не можна менi його змалювати? За це буду Вам дуже вдячний».

Потiм Георгiй намалюе таки герб свого роду, але то буде вже 1912 року у Санкт-Петербурзi, куди вiн вирушить пiсля закiнчення Глухiвськоi гiмназii i де житиме та працюватиме до 1917 року.

«Нарештi 5 червня 1906 року я мав у кишенi “Атестат зрiлостi”, хоч i не дуже привабливий, покритий майже одними “трояками”… Восени мрiяв потрапити в Пiвнiчну Пальмiру до своiх, близьких моему серцю, “мирискусников”… Твори Олександра Бенуа про мистецтво вабили мене, як якесь сяйво, з рiдного куточка на Глухiвщинi на пiвнiч… Одне мрiя, iнше дiйснiсть… Цiле лiто менi довелося воювати за право iхати в Петербург (батько Георгiя був проти цiеi iдеi)… Нарештi, пiсля багатьох прохань, погроз i сварок я з братом вирiшив поiхати до Глухова i здати на пошту прохання до Петербурзького унiверситету… Але ось на початку серпня ми отримали повiдомлення з канцелярii Петербурзького унiверситету, що “Георгiй i Володимир Нарбути зарахованi студентами факультету схiдних мов”» – згадуе Нарбут.

Вони з братом подавали прохання на «схiдний факультет», тому що не мали надii бути зарахованими на будь-який iнший. Але згодом Георгiй переведеться на фiлологiчний факультет, на якому знайде таких, як i сам, – однодумцiв, одержимих мистецтвом i разом з ними створить «художнiй гурток».