Прапороносці

 – Бажаю успiху в наступних боях…

Воронцов витяг з-пiд кожуха свою гарячу руку i подав ii Чернишевi. Рукав спiдньоi сорочки закотився на руцi аж по лiкоть, i майор видався Чернишевi цивiльним, як батько.

– Ми ще зустрiнемось, – сказав майор сухими губами. – Перед нами дорога… далека i… дуже вiдповiдальна. Потiм майже пошепки Воронцов додав:

– Так ви готовi?

– До всього готовий.

Черниш i справдi почував у собi готовнiсть, небезпеки його не лякали, дороги кликали, хоча нiхто не мiг би сказати, чи далеко вони його поведуть, чи обiрвуться десь тут, неподалiк цього низького блiндажа, що загубився серед горбатих просторiв зеленоi Румунii.

Вийшовши, Черниш якусь мить мiркував, куди йому рушати. Ще в штабi йому розтлумачили, як знайти третiй батальйон, i тепер вiн рушив у тому напрямку – попiд занедбаним залiзничним насипом.

Проходячи повз штаб, що розмiстився у бетонованому вiадуцi пiд залiзницею, Черниш побачив запорошеного зв'язкiвця, який прив'язував до дерева гриватого бiлого коня.

Напередоднi Черниш зустрiчав цього бiйця в дивiзii, щось питав тодi в нього, i тепер боець козирнув йому, вже як давньому знайомому. Чернишевi стало приемно.

З вiадука вискочив заклопотаний начальник штабу з якимись паперами пiд пахвою й одразу ж задер голову, обстежуючи небо, чи немае там румунських «музикантiв». Раптом погляд начальника зупинився на коневi, припнутому до дерева. Штабник вирячився на нього, як на щось жахливе, неймовiрне, i, заiкаючись вiд хвилювання, накинувся на бiйця:

– Чо-чому кiнь бiлий?! – Певно, вiн хотiв сказати, чому бiлий кiнь не замаскований.

Боець мовчав, весело кусаючи губу.

– Я вас пи-та-ю, – тряс штабник папкою бiйцевi перед носом, – чому кiнь бiлий?

Зв'язкiвець виструнчився i вiдповiв з лукавою чiткiстю:

– Не знаю, товаришу гвардii майор, чому кiнь бiлий! Може, з-пiд бiлого жеребця!

Черниш засмiявся i пiшов, не чекаючи кiнця розмови. Починалося нове життя з новими стосунками, з новими iнтересами.

Стежка звивалась у високiй травi попiд насипом.

Тепле повiтря навкруги було напоене густими пахощами степових квiтiв. Дрiмали пашнi, млiючи в сонячнiй духмяностi. Посеред хлiбiв бiлiла розвалена залiзнична будка, навколо неi стирчали обчухранi снарядами стовбури дерев. З-за будки вдарило трупним смородом.

IV

– Гвардii молодший лейтенант Черниш – у ваше розпорядження.

– Гаразд. Опустiть руку.

Командир мiнроти вiдкладае газету вбiк i застiбае комiр.