Прапороносці

 – зойкнув ще раз серед ночi так гостро i несподiвано, що здавалось, – почують його над усiею величезною висотою, по обидва схили ii, i звiдусiль кинуться рятувати людину.

Сколихнути всю нiч своiм зойком, так закричати на повний голос мiг лише той, хто мае останне право на це, – мiг лише вбитий… Щойно, отут убитий!

Черниша мимохiть кинуло вперед, далi вiд того крику, що вже переходив у стогiн, вiн чув, як за ним i всi бiйцi повзуть швидше, бо сопуть тяжче i частiш. Кулi прошивали повiтря щоразу густiше. Нарештi Черниш досяг каменя, за яким вони спинялись кожного разу, щоб передихнути.

Сюди кулi не залiтали. «Що я зробив! – одразу жахнувся Черниш. – Що я зробив!»

З темряви пiдповзали бiйцi i зупинялись мовчки навколо, не пiдiймаючи голiв од землi.

– Кого нема? – майже закричав Черниш, лютуючи невiдомо на кого. – Кого нема?

Не було двох: Бузька i Вакуленка. Черниш, готовий на все, рiшуче обернувся i поповз назад. Хай краще вб'е, але так вiн не пiде до Брянського! В цей час його хтось мiцно вхопив за ногу.

– Не ходiть… Ось я.

Це був Гай.

Не чекаючи вiдповiдi, вiн зашерхотiв у темрявi, як вуж; розмашисте працюючи лiктями й колiнами, вмiло маневруючи межи трупiв, боець поповз на стогiн. Дзижчали кулi, iнодi подзенькуючи, мабуть, об чиюсь лопатку. Гай не звертав уваги на цi звуки, вiн чув поблизу щось незрiвнянно важливiше: глухе туркотiння, наче десь поруч воркували голуби. Намацав рукою тiло, ще тепле i все мокре вiд поту. По чоботу домашнього крою впiзнав, що це Бузько. Тiло звинулося, розправилось, ще раз звинулось, i весь час було чути поблизу тихе оте воркотiння: кров била цiвкою з-пiд пахви.

Гай приклав вухо до грудей. Стало тихо, наче занiмiла в подивi вся земля: серце не билось.

Боець понишпорив у кишенях, забрав гаманець i патрони i знову поповз. За кiлька метрiв вiн впiзнав Вакуленка, бо навiть у темрявi заблищала його лобата лиса голова без пiлотки. Цей був убитий наповал: куля пройшла крiзь горло.i вийшла на потилицi.

Бiля каменя Гай передав Чернишевi документи вбитих, а собi залишив тiльки Бузьковi патрони.

Всi знову встали, пiддавши один одному трипудовi ящики. Кулемети татакали в темноту. Над висотою ракети хотiли сягнути неба i, знесилившись, гнулися i вмирали, розсипаючись холодним сяйвом. Поки прийшли на мiсце, нiхто не сказав нi слова. На вогневiй, вiдшукавши Брянського, Черннш доповiв йому, що люди з мiнами повернулися, одначе двох убито. Брянський уважно й серйозно вислухав рапорт, розпитав про деякi подробицi.