Чорна рада (збірник)

Так не бере ж бо нiхто, та й годi! Ходiмо, бгате, в свiтлицю; нехай вони тут собi пораються. Жiноча рiч коло печi, а нам, козакам, чарка та шабля.

Да, взявши Петра за руку, i потяг до свiтлицi. Обернувсь козак, переступаючи через порiг, – i серце в його заграло: Леся не спускала з його очей, а в тих очах сiяла й ласка, й жаль, i щось iще таке, що не вимовиш нiякими словами. Сподобавсь, видимо, козак дiвчинi.

– Ось подивись, дiдусю, – каже Черевань, привiвши Петра до Божого Чоловiка, – чи той се Шраменко, що переплив Случ пiд кулями? Їй-богу, я й досi дивуюсь, що таке молоде, та таке смiле! Пробравсь у лядський табiр, убив хорунжого i корогов його принiс до гетьмана.

[40 - …убив хорунжого i корогов його принiс до гетьмана… – корогов, корогва – тут прапор; хорунжий – особа, що носила прапор або корогву вiйська; прапороносець.] Що ж би тепер воно зробило!

Божий Чоловiк положив Петрусевi на голову руку да й каже:

– Добрий козак; по батьковi пiшов. Одвага велика, а буде довговiчний i на вiйнi щасливий: нi шабля, нi куля його не одолiе, – i вмре своею смертю.

– Нехай лучче, – сказав батько, – поляже од шаблi i од кулi, аби за добре дiло, за цiлiсть Украiни, що ось розiдрали надвое.

– Ну, годi ж, годi вже про се! – каже Черевань. – Ось я вам дам краще дiло до розмови.

І дiстав iз полички жбан, прехимерно з срiбла вилитий i що то вже за приукрашений! Не жалували пани грошей для своеi пихи i потiхи. По боках бiгли босонiж дiвчата – iнша i в бубен б'е; а зверху сидiв, мов живий, божок гречеський Бахус.

Тим-то Черевань i звав свiй жбан божком.

– Шкода менi, дiдусю, твоеi темноти, – каже кобзаревi. – Ось на лиш полапай, яке тут диво. Се я в Польщi таке собi доскочив.

– Суета суетствiй! – каже той, усмiхнувшись.

– Нi, бгатiку, не суета! Ось як вип'емо з божка по кухлику, то, може, не так заговориш.

– Із божка? – каже Шрам. – Так отсей чортик зоветься в тебе божком?

– Нехай вiн буде й чортик, – одвiтуе Черевань, – тiлько кажуть, що в старовину у грекiв… Був народ греки, так, примiрно, як ми тепер козаки.

Народ непобiдимий, – от що!.. Так у тих-то грекiв сьому божку, кажуть, була велика шаноба.

– А в тебе вже не така? – питае Шрам.

– Нi, – каже, – на мене вiн не нарiкатиме, а от коли б ви його не зневажили.

І дiстав мальовану тацю, срiблом ковану. А на тацi було намальоване таке, що всяке б засмiялось. Жидок дае запорожцевi напитись горiлки з барильця.