До побачення там, нагорі

Коли санiтари забирали поранених з поля бою, Альберт тримав на колiнах голову Едуарда Перiкура, приколисуючи його в станi, який рятувальники квалiфiкували як галюцинаторний. Його ребра були геть потовченi, але легенi лишилися цiлими. Йому було дуже боляче, власне, то було ознакою, що вiн таки живий. Виглядав вiн кепсько, але при всьому бажаннi мусiв вiдкласти на потiм роздуми про те, що з ним сталося.

Наприклад, з якого дива (чи з чиеi вищоi волi, чи завдяки якому чудовому випадку) його серце зупинилось на частку, мiлiсекунду перед тим, як солдат Перiкур кинувся реанiмувати його в такий дивний спосiб? Єдине, що вiн зрозумiв, – його машинерiя запрацювала з великими потугами, спазмами i стрибками, але ж запрацювала!

Медики наклали йому мiцну пов’язку i сказали, що далi наука безсила, його поклали у велику загальну палату, де, крiм нього, лежали чи помирали солдати – важкопораненi i покалiченi.

Тi, якi були в кращому станi, не зважаючи на бинти та шини, грали в карти, роззираючись поверх пов’язок.

Пiсля взяття 113-i висоти польовий шпиталь, притихлий за останнi тижнi в очiкуваннi перемир’я, знову повернувся до своеi роботи. Атака не була аж такою складною, тому робота тривала в нормальному ритмi, чого не спостерiгалось протягом останнiх чотирьох рокiв. Медсестри навiть мали час напоiти вмираючих вiд спраги поранених. Лiкарi не вiдмовлялися надавати допомогу солдатам аж доти, поки тi не вмирали. А хiрурги не спали по три доби, iхнi спини вже не гнулися бiльше, отерплi вiд перепилювання стегнових, плечових кiсток чи гомiлок.

Вiд самоi госпiталiзацii Едуард перенiс уже двi складнi операцii. Його права нога була зламана в кiлькох мiсцях (тепер через порванi сухожилля вiн усе життя шкутильгатиме). Найскладнiша операцiя полягала у тому, щоб зашити рани на обличчi i вийняти всi осколки не в найкращих умовах польового шпиталю. Було проведено вакцинацiю, зроблено все необхiдне для вiдновлення дихальних шляхiв та запобiгання ризику газовоi гангрени.

Щоб не виникло зараження, рани лишили вiдкритими, решту мав би взяти на себе краще оснащений тиловий шпиталь. А вже потiм пораненого вiдправлять до спецiалiзованоi лiкарнi (якщо, звичайно, вiн залишиться живим).

Допоки очiкували виконання наказу термiново транспортувати Едуарда, Альбертовi доручили чергувати бiля лiжка свого друга, а його дивовижна iсторiя переповiдалася, набираючи все бiльшого розмаху та деталей.