До побачення там, нагорі

На щастя, була нагода помiстити пораненого в iндивiдуальнiй палатi окремого вiддiлення пiвденного корпусу, де не було чути стогонiв помираючих.

Альберт залишався безпорадним, споглядаючи, як Едуард важко вибирався зi свого стану. Це було важкою i виснажливою справою, а найгiршим було те, що вiн нiчого в цьому не розумiв. Інколи йому здавалося, що вiн починае розумiти мiмiку чи бажання юнака, але цi прояви зникали ще до того, як Альберт знаходив iм чiтке пояснення. (Слiд нагадати, що Альберт нiколи не був кмiтливим, i той прикрий випадок, що з ним стався, нiчого змiнити не змiг.

)

Едуард страшенно мучився. Вiн стогнав i корчився так сильно, що довелося прив’язати його до лiжка. Аж тодi Альберт зрозумiв, що окрема палата була надана iм не для зручностi пораненого, а для того, щоб iншi не страждали впродовж цiлого дня вiд його постiйних стогонiв. Чотирьох рокiв вiйни було недостатньо, щоб подолати його безмежну наiвнiсть.

Альберт ламав собi руки, слухаючи, як його товариш страждае, а його крики, стогони та зойки за цей час проходили цiлу гаму вiдтiнкiв, яку тiльки може виявляти людина на межi мiж болем та божевiллям.

Колись нездатний вiдстояти свою думку перед шефом у банку, Альберт раптом перетворився на палкого захисника. Йому вдалося переконати персонал, що пошкоджене снарядом обличчя – це вам не дрiбницi. Йому ж то вдалося легко вiдбутися, тому й хотiлося самому стати корисним. І справдi, вiн змiг переконати без зайвоi патетики молодого хiрурга, що в очiкуваннi транспортування Едуарду все ж треба приписати морфiн, щоб полегшити його страждання (за умови регулярного дотримання постiйно зменшуваноi дози).

Хто б мiг подумати, що Едуарду доведеться залишитися тут i надалi, адже його стан вимагав негайного i спецiалiзованого догляду, а отже – термiнового трансферу.

Саме завдяки морфiну повiльне видужування Едуарда було не таким болючим. Його першi вiдчуття були суперечливими: холод або тепло, важкi для сприйняття звуки, незнайомi для розпiзнавання голоси.

Але найбiльше виснажували болi у верхнiй частинi тiла, що хвилями прокочувалися вiд грудей, викликаючи серцебиття та перетворюючись на справжню муку вiдповiдно до того, як закiнчувалася дiя морфiну. Голова його була, як резонаторна коробка, а кожна хвиля закiнчувалася важким i глухим ударом, схожим на звук, з яким причалюе до берега корабель, ударяючись бортом об пристань.