До побачення там, нагорі

Едуард стиснув йому руку i заплющив очi. А потiм повiльно опустив голову на подушки. Трохи заспокоений, але стражденний, вiн знов загарчав, вiд цього над трахеею надулися великi кривавi бульбашки.

«Спробуемо…»

«Зайве» слово е якимсь прокляттям у життi Альберта. Скiльки разiв через свiй дурний розум вплутувався вiн у сумнiвнi ситуацii! Це неважко порахувати: стiльки, скiльки разiв йому забракло клепки спочатку добре подумати. Власне, Альбертова вдача й була причиною його щедростi, чарiвних моментiв. Але його передчаснi обiцянки досi стосувалися якихось дрiбниць.

А от зараз вiд нього залежить людське життя…

Альберт погладив Едуардовi руки, подивився на нього, спробував поколихати.

Це жахливо, але вiн не може пригадати обличчя того, кого вiн ранiше називав Перiкуром. Цього завжди усмiхненого жартуна, що постiйно малював. А якраз перед атакою висоти 113 його було видно то в профiль, то зi спини. А от обличчя не було видно. Перiкур тодi до нього саме повернувся на мить.

Але цього йому вже не згадати – цей спогад був поглинутий сьогоднiшнiм безнадiйним видовищем, цiею страхiтливою кровоточивою дiрою.

Його погляд притягував зошит, що лежав на простирадлi лiжка. Тепер вiн легко зрозумiв слово, яке не мiг досi розгадати.

«Батько»…

Це слово затягувало його у спогади. Для нього батько вiддавна – це лише пожовклий портрет на буфетi. Але як тiльки йому на думку спадав докiр, що батько так рано помер, вiн розумiв, що з живим батьком все було би ще складнiше. Вiн би хотiв знати, зрозумiти.

Але вже пiзно – вiн пообiцяв Едуардовi, що «розбереться». Хоч сам до ладу не розумiв, що хотiв цим сказати. Поки товариш засинав, Альберт, дивлячись на нього, думав.

Отже, Едуард хотiв зникнути. Але як можна десь зачаiтись чи зникнути живому солдатовi? Альберт не був лейтенантом, звiдки йому знати? Вiн i гадки не мав, як iз цим розiбратися. Може, хлопцевi якось знайти новi документи?

Альберт був не надто кмiтливий, але як колишнiй бухгалтер мислив логiчно. Якщо Едуард хоче зникнути – треба йому знайти документи мертвого солдата.

Себто просто помiняти iх.

І на це е лише одне рiшення.

Служба персоналу. Кабiнет капрала Гросжана.

Альберт навiть не уявляв, що йому буде за такий учинок. Ледве вдалося уникнути вiйськового трибуналу, а вiн уже готовий (якщо тiльки наважиться…) – пiдробити пiдписи, пожертвувати живим та воскресити мертвого!

Цього разу точно розстрiляють. Без сумнiвiв.

Едуард, вимучений своiми болями, нарештi заснув.