До побачення там, нагорі

Якомога акуратнiше вiн вирвав останнi сторiнки (вони були заповненi тодi, коли зошит допомагав iм спiлкуватися).

Вiн розумiв, що все одно не зможе описати все до ладу. Але таки взявся писати…

Шановнi панове батьки!

Мене звати Альберт Майяр, я – друг Вашого сина Едуарда, i менi дуже прикро писати Вам про те, що вiн трагiчно загинув у бою 2 листопада цього року. Вас ще повiдомлять про це офiцiйно. Але менi хотiлося сказати передовсiм, що вiн помер як герой, захищаючи вiд ворога свою батькiвщину…

Едуард залишив менi зошит зi своiми малюнками на випадок, якщо з ним щось трапиться, я Вам його передаю.

Ви можете бути спокiйнi: вiн спочивае на невеличкому кладовищi поряд зi своiми товаришами. Запевняю Вас, що йому було надано всi належнi почестi, i йому добре там, де вiн зараз перебувае.

Я бихотiв…

7

Ежене, дорогий мiй товаришу…

(Невiдомо, чи ще працюе цензура, може, i досi вiдкривають листи, читають, наглядають. Отож, сумнiваючись, Альберт застерiгся i назвав його новим iменем.

До якого, зрештою, вiн, Едуард, уже звик.) Такий поворот подiй навiть цiкавий. У Едуарда не було бажання розмiрковувати про цi речi, але спогади приходили самi собою.

Вiн знав колись двох Еженiв. Першого – з молодшоi школи, той був худющий, з ластовинням, його майже не було чути. Але цiкавiшим був iнший Ежен. З тим Еженом вони зустрiлися на курсах малювання, куди Едуард ходив потай вiд своiх батькiв. Разом вони проводили багато часу.

Адже Едуард усе робив тайкома. Але, на щастя, у нього була Мадлен – його старша сестра. Вона завжди все залагоджувала (принаймнi те, що можна було залагодити). Ежен i Едуард разом вступали в Академiю мистецтв, вже будучи дуже здруженими. Ежен не був надто обдарованим, його не прийняли. Потiм вони втратили зв’язок, а у 1916 роцi Едуард дiзнався про його смерть.

Ежене, дорогий мiй товаришу!

Повiр менi, що новини вiд тебе дуже мене тiшать. Але за чотири мiсяцi ти не надiслав жодного слова, жодноi фрази – лише малюнки… Може, це тому, що ти не любиш писати – я можу це зрозумiти.

Але…

Малювати було легше, бо слова не знаходились. Це стосувалося лише його, вiн би взагалi нiчого не писав, якби не той хлопець, Альберт. Вiн такий заповзятий, зробив усе, що мiг. Едуард нi в чому його не звинувачуе. Може… хiба що зовсiм трохи. Звичайно, це рятуючи життя того хлопця, вiн став таким, яким нинi е.