Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Але тепер усе значно серйознiше. Полк Лiттауера е частиною 1-i армii Ренненкампфа, яка широким фронтом, повiльно рухаеться зi сходу на Схiдну Пруссiю. Кордон залишився майже за п’ятдесят кiлометрiв за спиною у Лiттауера i його товаришiв, а попереду – близько дев’яноста кiлометрiв до Кенiгсберга. Одночасно в Схiдну Пруссiю з пiвденного сходу входить 2-а армiя Самсонова. Потужнi клiщi. Принаймнi, так це виглядае на картi.

Завдання дивiзii Лiттауера – гарантувати безпеку лiвого флангу Ренненкампфа i пiдтримувати зв’язок з Самсоновим.

Але все ж було вiдчуття якогось вакууму. На цей момент нiхто напевне не знав, де знаходяться одна чи iнша армii[15 - Росiйська армiя в попереднi роки провела серйозну модернiзацiю i багато в чому випередила iнших, наприклад, у використаннi аеропланiв, дирижаблiв i броньовикiв. Але ii служба зв’язку залишалася слабкою i недосвiдченою. Телефонiв було обмаль, тому командувач армiею Самсонов змушений носити з собою власний. Це означало, що зв’язок переривався, щойно вiн перемiщувався. Цiлими днями не надходили накази i вiдомостi. Звiсно, на рiвнi армii та корпусу було бездротове радiо, але його використовували не завжди, а коли все-таки використовували, то часто-густо передавали важливi накази еп clair, навiть не зашифровуючи iх. Цим негайно скористалася нiмецька радiорозвiдка в Кенiгсберзi, якою, до речi, керував доцент класичноi фiлологii.]. Здогадки i надii заповнили вакуум за вiдсутностi фактiв. Утiм, не надто турбувалися, бо все виглядало досить перспективно.

Захопимо Кенiгсберг, а що потiм? Берлiн?

Мiсто майже спорожнiло.

У ньому залишилися лише старi. Решта повтiкали. Бiля крамнички скупчилися гусари. Пiдчас появи командира полку вони миттево розпорошуються навсiбiч сторони. Дверi до крамнички зламанi, усерединi пануе безлад. Командир полку чуе голоси, якi лунають з льоху. Вiн роздратовано пiдходить до сходiв, лае тих, хто внизу, i вимагае, щоб вони негайно пiднялися. Першим, хто вилiз з льоху, виявився командир бригади. Лiттауер пише:

Як i будь-яка iнша армiя, ми руйнували i мародерствували, а потiм вiдмовлялися зiзнаватися у скоеному.

Одного разу в маленькому нiмецькому мiстечку, бiля входу до порожнього будинку, я побачив гусара з моеi чоти, який видирав клавiшi з пiанiно. Справа це було нелегка, потребувала зусиль, i гусар iх не шкодував. Я гукнув його. Вiн схопився, витягнувшись по стiйцi «струнко». «Навiщо ви ламаете пiанiно?» Вiн поглянув на мене з подивом, немов я поставив безглузде запитання.