Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Вiн пiдозрюе, що його паралiзувало через ту саму контузiю[71 - Рана вiд удару або вiд забиття.] в лоб, яку вiн дiстав кiлька днiв тому. Вiн зворушливо попрощався зi своею ротою. Багато хто, i вiн сам, розплакалися, i благословив солдатiв. Потiм його перенесли в штаб частини, де його оглянув лiкар, який пiдтвердив, що вiн потребуе лiкування. Фон Герiх з полегшенням зiтхнув: «Я вирушаю додому зi спокiйною совiстю».

Цього похмурого лютневого дня фон Герiха вiдвезли на хиткому селянському возi у вiйськово-польовий госпiталь у Ломжi.

Там на нього чекали неприемностi, хоча i меншого масштабу.

Вiн, звiсно ж, розраховував вiдпочити, але це виявилося неможливим. Пiсля недавнiх боiв госпiталь переповнений пораненими. Лiжок на всiх бракуе. Чимало люду змушенi лежати на соломi. Помiж поранених багато тяжких, вони стогнуть, плачуть, голосять – i помирають. Хоч як парадоксально, але це видовище було для нього новим. Зрозумiло, вiн бачив тих, хто помирали на полi бою, бачив страшнi рани, але в нього бракувало сил або часу тривалий час затримувати на цьому свою увагу[72 - Крiм того, страх призводить до того, що людина занадто зосереджуеться на своiх переживаннях.

Цей феномен особливо помiтний у таких егоцентричних натур, як Павел фон Герiх.]. Поранених якнайшвидше несли з поля бою. Отже, вiн не помiчав iхнiх страждань. А його лякали не рани. Його лякало страждання.

Сутенiе. На соломi неподалiк вiд фон Герiха лежить чоловiк, перевернувшись на живiт. Йому вiдстрелило частину черепноi коробки. У зяючiй ранi видно мозок.

Зiщулившись вiд болю, вiн рве руками солому i слабким, жалiбним голосом повторюе одну й ту саму фразу: «Мамо, дай води! Мамо, дай води!». Фон Герiх приголомшений:

Я завжди був прихильником вiйни, вiйни нещадноi, вiйни, що породжуе справжнiх чоловiкiв, коли вiд кожного окремо i вiд усього народу в цiлому потрiбно найкраще, найблагороднiше, на що тiльки вони здатнi. Але тепер, коли я бачу цього нещасного поруч зi мною, я проклинаю вiйну за всi тi страждання, що вона з собою несе.

Чи, можливо, це моя контузiя зробила мене таким чутливим?

Усю нiч безперервно цей чоловiк просив маму принести води.

37

Недiля, 28 лютого 1915 року

Рене Арно на Соммi опановуе логiку написання iсторii

Прохолодний весняний ранок. Сонце ще не зiйшло, але прапорщик Рене Арно вже на ногах. У напiвтемрявi вiн обходить окопи, вiд поста до поста, перевiряе часових, якi змiнюються кожнi двi години, а заразом стежить за ворогом: раптом щось готуеться.