Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?

«Як би не переважала в козацьких справах воля бiльшостi, але сама бiльшiсть, своею чергою, пiдпорядковувалась iнодi впливу таких осiб, якi дiяли iз Сагайдачним»[63 - Кулиш П. История воссоединения Руси. – СПб., 1874. – Т. 2. – С. 266 (тут i далi переклад з росiйськоi автора).].

Також Кулiш, говорячи про Сагайдачного, вказував, що саме такi «тихi й енергiйнi» характери привели до возз’еднання Русi[64 - Там само. – С. 254.]. Гетьман, мовляв, спрямовував дiяльнiсть козацтва на благо руського народу, опiкувався народними iнтересами (маючи на увазi передусiм релiгiйнi iнтереси православного населення), утримував козакiв вiд дiй, що могли негативно позначитись на долi украiнцiв.

Кулiш вважав, що Сагайдачний своею полiтикою стримування козацькоi сваволi зробив для вирiшення польсько-козацького та релiгiйного конфлiктiв бiльше, анiж будь-хто.

У такiй характеристицi гетьмана простежуються вiдвертi мосвофiльськi акценти. Це зрозумiло. У час написання «Історii возз’еднання Русi» Кулiш знаходився на проросiйських позицiях.

Зрештою, цей твiр видавався в Росii, проходив цензуру, тому без вiдповiдних проросiйських акцентiв важко було обiйтися.

Неоднозначно оцiнював Кулiш московськiй похiд Сагайдачного 1618 р. Вiн iменував його трiумфом у тому сенсi, що гетьман там мав «подвiйну перемогу» – над козацтвом, яке «рвалося битися з ляхами», i над шляхетством, яке приписувало Сагайдачному покiрнiсть[65 - Там само. – С. 272.]. Дослiдник гостро критикував цього дiяча за розорення Московського царства, бо вiн «не щадив у ньому нi церков, нi монастирiв»[66 - Там само.

– С. 325.].

Цiкавим е погляд Кулiша на роль Сагайдачного в Хотинськiй битвi 1621 р. Зокрема, вiн вiдзначав деспотизм гетьмана пiд час цих подiй. Але такий деспотизм, на думку дослiдника, був необхiдний. Сагайдачний, писав Кулiш, знав, що «вiльний козак» пiдпорядковуеться лише деспотичнiй силi. Однак «якби козаки не були поеднанi в одне цiле пiд залiзною рукою свого вождя», не було б перемоги[67 - Там само.

– С. 139.].

Щодо значення Хотинськоi битви, ii наслiдкiв i ролi в цьому всьому козацького гетьмана, то Кулiш зазначав наступне: «1621 рiк був для Сагайдачного таким моментом, у який роль Хмельницького могла б ним розiграна з бiльшим достоiнством перед судом iсторii, без зради рiдноi землi «на поталу» мусульманському вiйську i без перетворення культивованоi краiни на руiну. Мало того: йому б не закидали, як Хмельницькому, те, що вiн мстився за особисту образу.