Галицька сага. Ante bellum

Завтра була недiля, де зазвичай всiею сiм’ею йшли до церкви, але цього разу Федiр вирiшив змiнити плани. Хоч подiбнi справи в недiлю не робляться, вiн не хотiв, щоб про це знала Ольга.

Тому тiльки благословилося на новий день, Федiр Мороз сiв на перший трамвай i поiхав до будинку, вiдомому у Львовi небагатьом. Федiр до таких належав.

Тут жив черговий «головний хемiк» Проводу на захiдноукраiнських землях Остап Косач. Пiсля того, як полiцiя заарештувала спочатку Федора Яцуру, котрий вiдповiдав за усi теракти iз застосуванням бомб, а слiдом за ним i його наступника Зиновiя Книша, Органiзацiя лишилася без «головного хемiка».

Було вирiшено при потребi звертатися до перевiрених людей, при цьому не наголошуючи на iхнiй приналежностi до ОУН. Остап Косач був саме таким.

Вiн вчився у мiсцевому унiверситетi i, за переконанням професорiв, мав серйознi зачатки до майбутньоi науковоi роботи, якщо не загубить свiй талант. Приналежнiсть до ОУН аж нiяк не сприяла майбутнiй науковiй дiяльностi Косача: довго на волi такi люди не затримувалися.

Остап Косач був корiнним львiв’янином, жив сам, дiвчат на квартиру не водив, для цього вистачало iнших мiсць – словом, iдеальний варiант для подiбних справ.

Як i сподiвався Федiр Мороз, Остап був сам i тiльки що пiдвiвся з лiжка – холостяцьке життя мае своi переваги. Щоправда, до певного часу.

Остап не здивувався такому ранньому вiзиту Федора, розумiючи, що даремно у таку пору його турбувати не будуть. Вiн провiв нежданого гостя на кухню, поцiкавився, що той буде пити.

– Гербату! – сказав Мороз.

Остап поставив чайник з водою на плитку, насипав у фiлiжанки чорного листя, поставив перед Федором. Остап не став чекати, коли закипить вода. Вiн сiв навпроти Мороза i запитав:

– Що у вас?

Замiсть вiдповiдi Федiр вийняв з кишенi затертий конверт.

– Хочу знати, що у цьому листi не так, – сказав вiн.

Остап Косач недовiрливо подивився на конверт, обережно вийняв затертий не менше аркуш паперу, розгорнув його. Став читати.

«Дорогенькi мамо i тату!

Нарештi змiг з оказiею дати про себе звiстку.

Я уявляю собi, що ви там передумали про мене. Не дае про себе чути, може, щось сталось. Але спiшу вас заспокоiти: я живий, чого i вам бажаю. Живу я у Киевi, працюю на важливiй роботi. Ви пам’ятаете, коли я приiжджав до Перетина, то говорив, як ми всi будем жити при соцiалiзмi. То все то вже е в Радянськiй Украiнi. Люди роблять не на панiв, а на себе i я сподiваюсь, що такий час настане i в Галичинi.