Галицька сага. Ante bellum

Дiзнатися думку Глави Церкви його особисто попросив молодий iмператор Карл. Щоб чекання не було марним, барон Казимир Гужковський, украiнський полковник i староста Дрогобича, з котрим Вiльгельм спiзнався ще на службi у сiчових стрiльцях, запропонував вiдвiдати «одну шведку, котра пiсля смертi чоловiка нудиться у своему помiстi». Так Вiльгельм i познайомився iз Алiсiею, яка через три роки стала його невiсткою. Жiнка нiколи не забувала те, що вiн для неi зробив, i старалася допомагати йому. Альбрехт про це знав i приймав спокiйно.

Вiльгельм здогадувався, що iнiцiатором примирення братiв могла бути Алiсiя, хоч цiлком можливо, що iнiцiатива йшла i вiд брата.

– Я не хотiв говорити при Елiс, вона тебе просто обожнюе, але дозволь висказати все, що мене у тобi, Вiллi, непокоiть, – почав Альбрехт.

– Я весь увага, Карле! – з готовнiстю сказав Вiльгельм.

– Знаеш, Вiллi, на вiдмiну вiд нашого батька, якого буквально трясло вiд самоi згадки про якусь украiнську Галiцiю, я до цього ставлюся байдуже.

Хотiв сказати «спокiйно», але «байдуже» буде правильнiше.

– Ти не вiриш у те, що нам це вдасться? – запитав Вiльгельм.

– А ти вiриш у це? Вiллi, подивися на це не очима Вишиваного, яким ти себе вважаеш, а очима державного мужа! Польща нiколи не пiде на те, щоб дати Галiцii не те, що незалежнiсть, а яку-не-яку автономiю. Особливо пiсля подiй у Варшавi! Пригадуеш, як з подiбним возився Карл? (Альбрехт говорив про останнього iмператора Австро-Угорщини.) І чим це закiнчилося?

Альбрехт замовк.

Тим часом принесли два кухлi родинного пива. Старший брат почекав, коли iх знову залишать самих.

– Але я не про це! – сказав вiн. – Це твiй вибiр i, подобаеться вiн менi чи не подобаеться, я з повагою приймаю його.

– Дякую!

– Я про iнше! Не думай, що ми вiдiрванi вiд свiту i нi про що, окрiм цього пива й сiмейних чвар, не думаемо. Скажи: звiдки у тебе твiй помiчник?

– Хто саме? – скривився Вiльгельм. – У мене iх декiлька.

– Той, що приiхав з тобою, i котрого ти вiдпустив до Варшави.

– Левко Вовк?

– У нас його звали б Леон Вiльк, – уточнив Альбрехт. – Так, вiн.

– З Левком я знайомий ще з листопада сiмнадцятого року, – повiдомив Вiльгельм. – Тодi вiн був у мене унтер-офiцером для особливих доручень.

– А Полетт Куйба? Хто вона тобi?

Почувши таке, Вiльгельм здригнувся. Вiн готовий був до всього, навiть до можливого ультиматуму щодо тiеi-таки «Галiцii», але аж нiяк не до згадки про жiнку, яку обожнював.