Галицька сага. Ante bellum

Тому договори з буржуазними, такими ненависними, краiнами здебiльшого були договорами про торгiвлю. Польща не стала винятком.

Високi партiйнi та державнi дiячi одразу пройшли далi, у натовп. Перед ними утворився живий коридор. Несподiвано для себе Степан Бiлецький опинився у першому ряду й мiг бачити все i всiх. Повз нього промайнула лиса голова Станiслава Косiора – першого секретаря ЦК. Вiн йшов, усмiхаючись до робiтникiв, що радiсно вiтали його. Справа вiд нього крокував невисокого зросту Павло Постишев.

Людський коридор був неширокий, тому рукою Постишев навiть зачепив Бiлецького. Це чомусь навiть придало Степановi упевненостi, що й Затонський признае його.

Але Володимир Затонський – у незграбному костюмi й короткiй краватцi, що вивалилася з-пiд пiджака, – пройшов мимо, ковзнувши поглядом по натовпу, так i не зупинивши його на Бiлецькому. Розчарований Степан враз знiтився, перестав тримати тих, хто стояв за ним, i живий коридор зiмкнувся.

Благо, що поважнi гостi вже пройшли.

Побачивши стан товариша, Сергiй Вашуленко поклав йому руку на плече.

– Не переживай, друже! – заспокоiв вiн. – То й не дивно, що вiн тебе не признав! Ти знаеш, скiльки людей проходить через його кабiнет? А скiльки пройшло за тi роки?

Степан зiтхнув. Вiн подивився на Майю, потiм на Сергiя.

– Та я й не переживаю! – сказав вiн. – Певно, що хотiлося, щоб мене упiзнали, але менi й так добре! А переiде товариш Затонський до Киева, то, може, й згадае колись.

– От i добре! – вигукнув Вашуленко. – А зараз я пропоную пiти на пиво!

– А мiтинг? – запитала Майя.

– Та там нас i не пустять на площу! Там вже багато людей, якi не прийшли сюди, а одразу на Площу Героiв Перекопу. А на «Динамо» нам не можна й поготiв! Ми ж не члени ЦК!

Аргументи Сергiя Вашуленка виявилися незаперечними.

– То на пиво? Майя?

Жiнка заперечливо похитала головою.

– Не хочу я вашого пива! – вiдказала вона.

 – Ви iдiть, а я погуляю з подругами.

Степан подивився на дружину.

– Ти справдi не хочеш з нами? – перепитав вiн.

– Справдi! Ідiть самi. Я приiду додому потiм.

Обличчя Сергiя розплилося в усмiшцi.

– Оце iдеальна дружина! – сказав вiн. – Степане, ти маеш це цiнувати!

– Я то цiную, а от ти досi сам! – вiдказав Бiлецький.

– А менi добре! Нема потреби в когось питати дозволу, щоб випити пива!

Так вони розсталися.