Галицька сага. Ante bellum

– Як це?

– А ви як гадали? Мiсцеве начальство, хоч i звiрi, але коли тверезе, то навiть нiчого собi! Ви познайомилися з черговим?

– Так.

– Це Лесь Курбас!

Вiд здивування Осип повернув голову туди, де, на його думку, зараз був черговий.

– Той самий? – здивовано запитав вiн.

– Той самий! У Харковi ви не були в його театрi «Березiль»?

– Не доводилося, – признався Осип. – Знаете, я належав до тiеi категорii, котрiй було не рекомендовано вiдвiдувати подiбнi заклади.

– От i матимете можливiсть оцiнити гру наших артистiв! Тут багато iх е!

Михайло Лозинський пiдвiвся.

Вже прощаючись, закiнчив:

– Але спочатку треба пережити цю нiч!

І попрямував до свого мiсця.

Змiст цих слiв Осип Букшований зрозумiв вже пiзнiше. Вночi вдарили заморозки, що не було дивним наприкiнцi серпня, i незвиклi до такоi рiзкоi змiни температури новачки практично не заснули. Вони першими i почули вовтузiння за дверима. Їм не вистачило часу подумати, що вiдбуваеться, як дверi вiдчинилися, i у трапезнiй з’явився одягнутий у теплу шинель старший вiйськовий.

Вiн пiдняв вгору руку з пiстолетом i вистрiлив. В’язнi машинально поскакували з нар.

– На плац, сукинi сини! – п’яним голосом крикнув комендант.

Осип не зрозумiв, що вiдбуваеться, але з того, як старожили стрiмко побiгли до виходу, зрозумiв, що подiбна процедура для них не перша.

Надворi ще стояла морозна нiч, але центральний плац вже освiтлювався декiлькома прожекторами. В’язнi швидко розмiстилися у майже правильнi шеренги, причому мiж ними утворилися коридори у два кроки.

Букшований стояв у п’ятiй шерензi разом з Антiном Крушельницьким. Бiльше знайомих поруч не було.

– Що тут буде? – тихо запитав вiн.

Крушельницький подивився на Осипа.

– Новенький? – тiльки й запитав. – Спiвати будемо i зустрiчати сонце. Тому, молодий чоловiче, спiвайте вiд усiеi душi, якщо хочете, щоб ви побачили сьогоднiшне сонце.

Букшований не зрозумiв слiв Кульчицького, але тут спереду знову почувся голос коменданта.

– «Інтернацiонал» почи-най!

І весь плац одразу почав спiвати.

«Повстаньте, гнанi i голоднi

Робiтники усiх краiв,

Як y вулкановiй безоднi

B серцях y нас клекоче гнiв».

Тим часом комендант походжав мiж шеренгами, прислуховуючись до того, як спiвають в’язнi. Час вiд часу вiн зупинявся перед кимось, слухав спiв, потiм неохоче йшов далi.

– Вiдставити пiсню! – крикнув комендант.

Вiн зупинився перед матросом iз Кронштадта.