Галицька сага. Ante bellum

Сама ж Лея, що стала Оленою, зараз сидiла на покладенiй поперек фiри лавцi, однiею рукою пiдтримувала сина, а другу тримала на вже великому животi – Михайло дослухався до поради батька i, щоб не залишати жiнку самою, коли вiн служитиме у вiйську, вирiшили народити другу дитину. Молода жiнка не знаходила собi мiсця, а у мiру того, як вони все ближче пiд’iжджали до Перетина, ii обличчя хмурнiло дедалi бiльше. Коли ж за зеленими деревами виглянула ii батькiвська хата, Олена опустила голову ще нижче i закрила очi.

Михайло спиною вiдчув, що з дружиною щось не так, перервав розмову з братом i обернувся.

– Лею, що з тобою? Тобi погано? – стривожено запитав вiн.

Олена пiдняла заплаканi очi.

– Нi, нiчого! То я просто так! – спробувала усмiхнутися вона. – Давно не була тут! Зараз пройде!

Михайло хотiв щось вiдповiсти, але Дмитро застережно поклав руку на плече братовi, мовляв, залиш ii, ти тут не допоможеш. Михайло ще раз подивився на дружину, затим перевiв погляд на склеп Гутманiв, i його настрiй упав зовсiм: на обiйстi вiн зауважив постать матерi Леi Фейге.

Найгiрше було те, що й та побачила кавалькаду возiв i бричок, якими перетинцi поверталися з Великодньоi вiдправи. По тому, як завмерло ii тiло, Михайло зрозумiв, що Фейге упiзнала свою дочку. Олена все не наважувалася пiдвести голову, але поки вони проiжджали мимо батькiвськоi хати, молода жiнка вiдчувала на собi важкий погляд рiдноi людини. Нiхто не проронив нi слова, але всi розумiли, що Гутмани так i не пробачили свою безталанну дочку.

Хоч за святковим столом у Панасiв нiхто бiльше не згадав про цей випадок, все ж снiданок проминув не так, як на це сподiвалися. До вечора Олена жодного разу так i не вийшла надвiр, щоб випадково не натрапити на очi рiдних. Настрiй був остаточно зiпсований, хоч усi Панаси всiляко намагалися догодити невiстцi, i навiть стара Феодора, яка спочатку найбiльше противилася весiллю молодшого внука, зараз душi не чула, тримаючи маленького Андрiя на руках. Нiхто не тiшив себе сподiваннями, що наступний вiзит Михайла та Олени станеться скоро i чи станеться вiн взагалi.

Син з невiсткою поiхали додому вже коли стало темнiти, причому iхати довелося не самим, а разом з великою сiм’ею священника Юрiя Зозуляка, котрого наймолодшi Панаси справедливо вважали своiми покровителями, i хоч Зозуляки приiхали бричкою, запряженою двома вiдгодованими кiньми, а Михайло мiг похвалитися лише фiрою з одним конем, всю довгу дорогу трималися разом.